Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Суспільно – політичне становище українців на Волині у другій речі посполитій (на основі доповідей воєводи за 1939 рік)





Андрій Вавринюк, кандидат географічних наук, доцент кафедри країнознавства і міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, доцент Державної вищої школи в Холмі (Польща)

УДК 329.7

 

В Архіві Нових Актів збереглися звіти волинських воєвод щодо міжвоєнного періоду XX століття, в яких влада здійснювала оцінку соціально – політичної і національної ситуації. У зв’язку з тим, що 1939 рік є трагічним періодом в історії Польщі та Волині, було навмисно обрано звіти, що стосуються саме цього періоду з метою висвітлення становища українського населення, яке проживало на той час в межах східного кордону з Річчю Посполитою, а також ставлення влади до українців. Попри непевну документацію, загалом можна стверджувати, що взаємини складалися цілком коректно. За винятком звіту за січень, суспільно-політичну та національну ситуацію слід визнати доволі прийнятною.

Ключові слова: прикордонна зона, ІІ Річ Посполита, воєвода, Волинь, воєводський уряд, націоналісти, польська преса, українська преса, православний костел, римсько-католицький костел, Ратне, Ковель, Рівне..

 

W Archiwum Akt Nowych zachowa y si sprawozdania wojewodуw wo y skich z okresu mi dzywojennego XX wieku, w ktуrych w adza dokonywa a oceny sytuacji spo eczno-politycznej i narodowo ciowej. Ze wzgl du na fakt, e rok 1939 to tragiczny w skutkach okres w dziejach Polski oraz Wo ynia, wybrano celowo w a nie 1939 r. by przedstawi sytuacj narodowo ci ukrai skiej mieszkaj cej wуwczas w granicach Rzeczypospolitej na jej wschodnim pograniczu

oraz stosunek w adzy do Ukrai cуw. Pomimo niepe nej dokumentacji, mo na uogуlniaj c stwierdzi, e wzajemne stosunki by y w miar poprawne i za wyj tkiem sprawozdania za miesi c stycze sytuacj spo eczno — polityczn oraz narodowo ciow nale y uzna za poprawn .

Kluczowe s owa: pogranicze, II Rzeczypospolita, wojewoda, Wo y, urz d wojewуdzki, nacjonali ci, prasa polska, prasa ukrai ska, Ko ciу prawos awny, Ko ciу rzymskokatolicki, Ratno, Kowel, Rуwne.

 

В архиве Новых Актов сохранились отчеты волынских воевод относительно межвоенного периода XX века, в которых власть осуществляла оценку социально-политической и национальной ситуации. В связи с тем, что 1939 год является трагическим периодом в истории Польши и Волыни, были специально избраны отчеты, касающиеся именно этого периода с целью освещения положения украинского населения, проживающего в то время в пределах восточной границы с Речью Посполитой, а также отношение власти к украинцам. Несмотря на неопределенную до кументацию, в целом можно утверждать, что отношения складывались вполне корректно. За исключением отчета за январь, общественно –политическую и национальную ситуацию следует признать достаточно приемлемой.

Ключевые слова: пограничная зона, II Речь Посполитая, воевода, Волынь, воеводское правительство, националисты, польская пресса, украинская пресса, православный костел, римско-католический костел, Ратно, Ковель, Ровно..

 

In the New Act Archives the reports of Volhynian governors from the interwar period of the twentieth century preserved. The reports focus on the evaluation of the sociocial-political and national situation prepared by the present authorities. Due to the fact that 1939 is a tragic period in the history of Poland and Volhynia, 1939 was chosen deliberately, to present the situation of the Ukrainian nationality living within the borders of Eastern Republic of Poland, and the Polish authorities’ attitude toward the Ukrainians. Despite the incomplete documentation one may say that relations were more less correct and despite the report for January the social — political and nationality situation should be considered proper.

Key words: borderline, Second Republic of Poland, governor, Volhynia, Regional Office, nationalists, Polish press, Ukrainian press, Orthodox Church, the Roman Catholic Church, Ratno, Kovel, Rуwne..

 

Актуальність досліджень. Відтворення історії ДругоїРечі Посполитої на Волині в опрацюванні матеріалів, джерелами яких є архівні матеріали, не потребують рекомендацій. Кожна публікація на кшталт цієї є дуже істотною та цінною, адже висвітлює історію Польщі та водночас функціонування в ній національних меншин, зокрема українців. Волею випадку стаття булла опублікована напередодні 75 річниці від початку ІІ світової війни.

Аналіз інших публікацій. На цю тему бракує наукових монографій.

Предмет і мета наукової праці. У статті розглянуто ситуацію українського населення в межах Другої Речі Посполитої, зокрема — тих його представників, які населяли Волинь. Проа налізовано звіти волинського воєводи за 1939 рік. В архіві Нових Актів міститься лише чотири документи такого зразка. Інші — відсутні з невідомих причин. Очевидно, їх в обраному зібранні ніколи не було, про що свідчить нумерація сторінок. Наукове завдання полягає в нагромадженні ґрунтовних знань на вищезгадану тему.

Виклад основного матеріалу. Воєводство волинське з резиденцією у Луцьку було засноване 4 лютого 1021 р. [18]. До його складу ввійшло 9 повітів: Дубно, Горохів, Ковель, Кременець, Любомль, Луцьк, Острог, Рівне та Володимир – Волинський [19]. В 1931 році у воєводстві проживало понад 2.085.600 мешканців. З них польською мовою розмовляло 346600 осіб, українською — 1.418.300, руською — 8600, білоруською — 2400, російською — 23400, німецькою — 46900, івритом — 205500, чеською — 31000, іншими — 2800 [16].

Для оновлення адміністрації та підвищення зарплати держслужбовців на території адміністративного округу, зокрема волинського, впроваджено таблицю місцевості з поділом на класи. До найвищого ІІ класу ввійшли: Ковель, Луцьк, Рівне та Володимир-Волинський. Всі інші географічні округи належали до ІІІ класу [17].

Вже 14 березня 1021 р. посаду першого во линського воєводи обійняв Саніслав Ян Кра ковський, і пропрацював лише до 7 липня 1921 р. В цьому ж році змінилися ще двоє воєвод: від 7 липня до 12 серпня ним був Тадеуш Лада, а після нього — до 19 вересня — Станіслав Дов нарович. Черговими волинськими воєводами були: Тадеуш Двораковський (10.10.1921–15.03.1922); Мечислав Міцкевич (22.02.1922–01.02.1923); Станіслав Скоровський (01.02.1913–29.08.1924); Болеслав Ольшевський (19.08.1924–04.02.1925); Олександр Домбський (04.02.1925–28.08.1926); Владислав Мех (28.08.1926–09.07.1928); Генрих Йо зевський (09.07.1928–29.12.1929); Генрих Слезинський (13.01.1930–05.06.1930); знову Генрих Йозевський (05.06.0930–13.04.1938) і останнім перед початком ІІ світової війни — Олександр Ганке – Новак (13.04.1938 — вересень 1939).

На думку багатьох істориків, найбільш ліберальним і спрямованим на об’єднання усіх національностей, що населяли Волинь, був двократний воєвода Олександр Йозевський. Зі згаданих вище 12 воєвод останнім у польській адміністрації здійснював ці функції Олександр Ганке – Новак. У праці здійснено аналіз його матеріалів. У Другій Речі Посполитій воєводи на прикордонних територіях у тодішньому волинському воєводстві були зобов’язані складати та надсилати до Департаменту Міні с терства Внутрішніх Справ [15] місячні звіти, що стосуються суспільно-політичного та національного рухів. В області, яка нас цікавить, перша така робота з грифом «таємно» біла надіслана 10 лютого 1939 р. Документ було складено в 36 екземплярах, які, окрім міністерства, отримали: воєводи в Бресті, Любліні, Львові, Станіславі, Тернополі, Новогородку і Вільнюсі, Прокурор Апеляційного суду в Любліні, Прокурори Окружних судів в Луцьку та Рівному, командуючий O.K nr II (Sam. Ref. Inf.) в Любліні, командуючий O.K nr II (Sam. Ref. Przyg. Bezp. Woj.) w Lublinie, командуючий 13 та 27 Піхотної Дивізій в Рівному та Ковелі, командуючий полку «Здолбунів» в Рівному, командуючий бригади «Полісся» у Ленінці, воєводський ко мендант у Луцьку, повітові старости волинського воєводства, Слідчий Відділ в Луцьку. Крім того, 2 екземпляри залишалися в резерві [14].

Вибір звітів 1939 р. не був випадковим, навіть з погляду на ІІ світову війну, яка наближалася. Звіт був поділений на так звані відрізки — польський, український, німецький, російський, чеський, єврейський [7], в яких розбиралася поведінка та ставлення окремих національностей.

У нашій праці розглянемо частини документа, які стосуються «відрізку українського». Звіт за січень 1939 р. містить таку інформацію: «Серед «виборної» частини української общини нас турбують щораз сильніші націоналістські течії з сепаратистськими тенденціями. Щораз частіше проводяться розмови про війну, яка має початися найближчим часом, про антипольське повстання, допомогу Гітлера у відбудуванні України. Ці розмови, часто дуже гострі, межують з образою польської держави та Народу. В результаті хвилюючих українську спільноту настроїв у кількох населених пунктах зазначено незадовільну сплату податків та утримання населеннявід оплати банківських внесків, видатків та інших зобов’язань» [8].

Тим часом газета «Волинь» (№ 5 від 29.01.1939) у статті «Комуністична партія у відступі» описала причини зменшення вливів Комуністичної Партії Західної України (КПЗУ) на Волині. На думку авторів, «діють такі причини, як наприклад, невдачі комуністів в Іспанії та Франції, а також непопулярна політика Сталіна, яка проявляється у дискримінації керівних центрів КПЗУ. Проте головною причиною спадання комуністичного впливу на Волині вважається послідовна наполеглива реалізація державних інтересів та прагнення укріпити польську державність на Волині» [10].

Іншу за змістом публікацію розмістила газета «Волинське слово» у № 1 за 1 січня 1939 р. Там здійснюється огляд подій у світі та в Польщі. Текст завершується «зверенням до української справи». При чому автор переконаний, що в прийдешньому році українська справа вирі- шиться і бажає читачам віри у призначення народу, терпіння та розсудливості» [4].

Воєвода, характеризуючи український політичний рух, написав: «Неослабне зацікавлення в українській спільноті надалі пробуджує справу Закарпатської Русі та пов’язану з нею надію на воскресіння Великої України. Новини з Закарпатської України, які передаються на територію Волині (…) охоплюють щораз ширші кола, пробуджуючи ностальгію за незалежністю. Тому відчуття «особливості» українського народу та надії і плани щодо незалежності України, які з нього випливають, а також бажання співпраці щоразу зростають. Для підтвердження можна навести занотовані випадки втечі молодих українців з Волині на Русь. Також були випадки зволікання виплати державних податків українцями, і врешті помічені в кількох місцевостях спроби нехтувати виборами до громадських рад, враховуючи те, що начебто навесні 1939 р.

Гітлер в Києві оголосить про незалежність України, яка охоплюватиме всі землі, на яких проживають українці» [6]. В іншій частині документа записано, що серед членів «Прос ві тянської хати» у селі Костянець дубенського повіту помічено та зафіксовано сильні націоналістичні течії, у зв’язку з чим українці, які раніше визнавали польське походження, відрікаються від того, що їхні діди колись були поляками.

Черговий місячний звіт датований 15 березня 1939 р. В його частині, що має стосунок до так званого «українського відрізку», стверджується, що відбувся незначний спад напруги порівняно з попереднім місяцем. Правда, особливу увагу воєвода звертав на «Просвітянські хати», які, на його думку, продовжували посилювати націоналістичні тенденції,а також негативно ставилися до українсько-польської взаємодії» [9]. У звітах міститься інформація щодо рухів за віросповідання. В частині, яка стосується Костела римо-католицького, привертає увагу нотатка, в якій йдеться про те, як 16.02.1939 в римо-католицькому костелі в Конюхах, повіт Горохів, відбувся обряд переходу в католицизм 44 осіб православної віри з сіл Блудів, Копитів, Свинюхи та Коритниці. Серед них було 23 дітей. Контракції з боку православного духовенства не встановлено, за винятком Олени Левчановської, українки, власниці земельного помістя, що мешкала в Лінові, гміна Свинтюхи, «знаної своїми шовіністичними переконаннями, яка здійснювала агітацію серед місцевого українського населення проти переходу в католицизм» [11]. Є також факти, які стосуються православного храму. Один із них датований 1 лютого 1939 р. та стосується парафії цього віросповідання в Камениці, де місцевий приходський священик спочатку відмовився відправляти літургію в честь іменин президента, про що попросила директор місцевої школи Софія Компф, а коли дійшло до богослужіння, священик Концевич сказав: «Бог каже молитися навіть за ворогів. Сьогодні урочистий день — іменини Президента, тому молимося за нього». Завершується нотатка словами, що після проведення слідства винні були притягнуті до відповідальності» [12].

Черговий звіт був складений 10 червня і стосувався, як і попередні, суспільно-політичного та національного рухів. Розглядаючи «відрізок український» записано: «Українське населення у звітному місяці не проявляло виразно хвилюючих настроїв», і відразу ж доповнено, що «українська спільнота не сприймає зараз впливи зовні і сепаратистські настрої проявляються, перш за все, у формі сильного підкреслення національної особливості, проте з уникненням яскравої форми маніфестування цієї особливості» 13]. Варто зазначити, що «Просвітянські хати», на думку воєводи, проявили в кількох випадках зростання українського націоналізму, що в результаті призведе до ліквідації націоналістських установ. В документі, проте, не конкретизується, про які місцевості йдеться.

10 серпня 1939 р. Воєвода Олександр Ганке – Новак прислав до Міністерства Внутрішніх Справ, а також іншим адресатам, перелічених у першій частині тексту, черговий звіт. Його суть може проілюструвати одна з цитат: «За галлом населення Волині у звітному місяці може охарактеризувати спокій, який випливає з відчуття міцності і сили Польської Держави. Тому різного роду новини (звістки), які могли в іншій системі стосунків викликати депресію серед населення, не потрапили в ціль». В іншій частині звіту записано: «Взаємини людей, які населяли Волинь, загалом не викликали застережень і були досить прийнятними, незважаючи на деякі випадки незначних непорозумінь, які призводили до виявлення народного антагонізму і поєднані з образою національних почуттів окремих українців. Проте це були поодинокі випадки, які не викликали значного коливання в суспільстві» [1]. Відрізок український був представлений кількома версіями, з яких випливало, що «українці в звітному місяці особливо живої діяльності не виявляли» [2]. У згаданому звіті привертає увагу факт, що часто замість назв «українець» «український» вживали слова «русин», «русинський». Наприклад, у документі за серпень бракує обговорення української преси, натомість фігурує «преса руська» зі збереженням заголовків, які раніше обговорювалися в позиції «преси української». В цій частині звіту заслуговує на увагу текст, який по містили у № 27 «Волинського Слова» за 31 липня 1939 р. У статті «Коли на ланах жнуть жито» вимагають від сільськогосподарського управління, «щоб у сільськогосподарській політиці не робили жодної різниці між поляками та українцями, бо запровадження цього поділу не відповідає інтересам ані Волині, ані Польщі [3].

У іншій частині документа йдеться про те, що православний священик Сергій Крашевський, дяк з повіту Дубно, видав циркуляр, адресований православній парафії сіл Пирятин, Мала Мильча та Пелча з розпорядженням, щоб православні священики приступили до збирання грошей у своїх парафіях для розбудови церкви православної на Хмельниччині» [5].

Висновки та перспективи для подальших досліджень. Проведений аналіз довів, що в документах, переданих Архівом Нових Актів у Варшаві, бракує звітів за квітень, травень та липень 1939 р. Відповідно, наведені висновки можуть бути неповними. Опираючись на наявні звіти, можна стверджувати, що ставлення адміністративної влади воєводства до українського населеня було загалом позитивним, не враховуючи крайніх позицій з обох сторін. Також слід наголосити, що адміністрація волинського воєводства у жодному з документів не написала, що існує загроза для Польської держави з боку українців, що мешкали на Волині. Щодо перспектив відносно проведення подальших досліджень на цю тему: необхідно відшукати — можливо, у Воєводському Архіві в Луцьку — звіти, яких бракує. Лише в цьому разі стане можливим доповнення цієї праці.



Номер сторінки у виданні: 25

Повернутися до списку новин