Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Державно – церковні відносини в Угорській республіці





Микола Палінчак, кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри міжнародних відносин, декан факультету міжнародних відносин Ужгородського національного університету

УДК 332 (437.1/2)

 

На підставі вивчення вітчизняних та польських джерел у статті проаналізовано правове регулювання державно-церковних відносин в Угорщині. Розглянуто чинне законодавство країни, зокрема конституційні норми, процедура реєстрації релігійних організацій. Особлива увага приділена питанню реституції церковного майна. У дослідженні здійснено спробу аналізу взаємовідносин країни з Ватиканом, конфліктогенного потенціалу суспільно-релігійних відносин.

Ключові слова: державно - церковні відносини, релігійні організації, свобода думки, совісті, віросповідання, конфесія, реституція, релігія, церква, конкордат.

 

На основании изучения отечественных и польских источников в статье проанализированы правовое регулирование государственно – церковных отношений в Венгрии. Рассмотрены действующее законодательство страны, в частности конституционные нормы, процедура регистрации религиозных организаций. Особое внимание уделено вопросу реституции церковного имущества. В исследовании предпринята попытка анализа взаимоотношений страны с Ватиканом, конфликтогенного потенциала общественно – религиозных отношений.

Ключевые слова: государственно – церковные отношения, религиозные организации, свобода мысли, совести, вероисповедания, конфессии, реституция, религия, церковь, конкордат..

 

On the basis of domestic and Polish sources in the article the regulation of church-state relations in the Hungry. We consider the legislation of the country, including constitutional provisions, the procedure of registration of religious organizations. Special attention is paid to restitution of church property. The study attempts to analyze relations between countries and the Vatican conflict potential social and religious relations.

Key words: church-state relations, religious organizations, freedom of thought, conscience, belief, confession, restitution, religion, church, concordat..

 

Зміни, які проходять зараз центрально – європейських країнах, торкаються всіх сфер суспільного життя, ставлять питання, які вимагають нових відповідей та нових рішень. Серед проблем, які активно трансформуються, слід віднести й питання місця церкви та релігійних організацій у структурі суспільства, про характер їхніх відносин з державою. З метою вдосконалення конституційно – правового регулювання таких відносин важливим є використання позитивного досвіду інших пост соціалістичних країн. Автор дослідження ставить за мету проаналізувати зміст та практику державно – церковних відносин в Угорській Республіці.

Актуальність дослідження питання правового регулювання діяльності релігійних організацій визначається соціально – політичною важливістю процесу покращення державно-конфесійних відносин в Україні. Оптимальне державне законодавство про релігію та релігійні організації є безцінним засобом гуманізації релігійного фактора в суспільному житті, гармонізації всього суспільства.

Процес радикальних змін державно – церковних відносин у європейських постсоціалістичних країнах проходив по-різному. Це й зрозуміло, бо кожна країна має свої історичні традиції, релігійну структуру суспільства. Показовим у цьому відношенні є приклад Угорщини. Щоб краще зрозуміти сучасні процеси в Угорщині, нам необхідно зробити екскурс у минуле.

Чимало питань державно – церковних відносин у післявоєнній Угорщині вирішувалось шляхом укладення договорів між державою та конкретними церквами: реформаторською (7 жовня 1948 р.), лютеранською (14 грудня 1948 р.) та католицькою (30 серпня 1950 р.). Згідно з цими договорами, церкви в країні змогли здійснювати релігійно-просвітницьку діяльність, займалися місіонерською та благочинною діяльністю, отримували фінансову допомогу від держави, на відбудову та будівництво нових культових будівель. Церковнослужителі отримували соціальну допомогу розміром рівним допомозі держслужбовців. Навчання релігії в державних школах уводилось на факультативній основі.

Починаючи з середини 50-х років, керівництво Угорщини змінює свою релігійну політику. Відповідно до нових вимог необхідна була попередня згода Президіуму УНР при призначенні єпископів католицької, евангелістської та реформаторської церков та керівників інших церков. Для призначення на інші церковні посади вимагалась попередня згода Державного управління у справах релігії.

Обмеження діяльності церков збіглось у часі з загостренням політичної ситуації у 1956 р. Під час цих подій ієрарх католицької церкви кардинал Йозеф Міндсенті активно виступав на стороні опозиційних сил, які зробили спробу змінити політичний режим. Після поразки повстання кардинал змушений був шукати політичне сховище в американському посольстві в Угорщині, де він провів 15 років, а у 1971 р. виїхав до Риму.

Релігійна структура суспільства Угорщини на початку 80-х років виглядала таким чином: католики становили 71% віруючих, протестанти 20%, іудеї — 0,5% [1]. У країні проживає близько 40 тисяч православних, решта припадає на представників мусульман, буддистів, представників неоконфесій [2].

Необхідно було ліквідувати правові обмеження часів партійної системи і створити нове юридичне поле для забезпечення свободи релігії, включаючи адміністративні та політико – інституційні основи для його здійснення. Спочатку потрібно було анулювати ті правові норми, які накладали на церковну діяльність обмеження.

Згідно з законом № 14 від 30 червня 1989 р. Рада Президії Угорщини розпустила Державну Службу з церковних справ без права створення правонаступного органу. Координацію зв’язків держави з церквою було покладено на Міністерство культури Угорщини. Влітку 1989 р. була скасована державна цензура церковних засобів масової інформації та системи видавничої справи.

23 жовтня 1989 р. була ухвалена нова Конституція Угорщини, яка закріпила принцип відокремлення церкви від держави, що якісно змінило угорську державну політику щодо релігії і церкви в суспільстві.

Метою такої політики є створення такої моделі, яка б компенсувала церкві ті втрати, які вона зазнала за комуністичного режиму та впровадити нові, демократичні принципи, зокрема: відокремлення церквивід держави не може означати відокремлення церкви від суспільства. Церква виконує суспільно корисні функції, зменшує навантаження держави. За умо ви виконання церквою соціальних програм, остання отримує від держави кошти, як і будь – яка установа, що здійснює аналогічні функції.

У 1990 р. були анульовані укладені в 1948 та в 1950 р. угоди між державою й церквою, а у взаємовідносинах з Апостольською столицею була оголошена поза законом частина угоди, укладеної в 1964 р. Останній крок означав відмову Угорщини від права попереднього погодження з нею кандидатур на високі церковні посади.

Закон Угорщини, ухвалений 4 січня 1990 року, «Про свободу совісті та віросповідання» передбачає реєстрацію релігійної громади за наявності не менше 100 членів. Реєстрація нових релігійних конфесій здійснюється через суд. Законодавство дозволяє діяти також незареєстрованим конфесіям.

Згідно зі статистичними даними, в Угорщині сьогодні 68% віруючих є католиками, 21% належать до реформаторської церкви, 4% — лютерани та 1% сповідуюють іудаїзм.

Ці чотири релігії вважаються історичними церквами країни. Решта 7% розподілені між іншими віросповіданнями, серед них Кон грегація віри, рух угорських євангелістських християн, православні, 7 буддиських та дві ісламські гро- мади. Однак соціологічні дослідження показують, що угорське населення не є особливо побожним. Лише 15% опитаних вважають себе активними віруючими, чітко дотримуються догм своєї церкви. Більшість опитаних (55% респондентів) сказали, що не беруть участі у життєдіяльності церкви. Більше 30% опитаних вважають себе атеїстами.

Ще до прийняття змін та доповнень до Конституції Угорської Республіки в грудні 1994 р. парламент країни 10 червня 1991 р. ухвалив закон «Про колишню церковну власність» (ХХХІІ/1991). Церквам було повернуто близько 6 тисяч об’єктів нерухомості, експропрійованих у часи комуністичного правління. Згідно з законом, церквам поверталась і церковне начиння. Закон передбачав, щоб у ході повернення церквам їх власності не постраждали державні та культурно-просвітницькі заклади, які до цього часу користувалися нею.

Закон давав право церкві вимагати лише ті будівлі, які були націоналізовані безкомпенсації після 1 січня 1948 р. та перебували у віданні центральних органів влади чи місцевого самоврядування на день вступу закону в силу 22 червня 1991р. Влада була готова віддати церкві її майно за умови, що власність і надалі використовуватиметься на суспільні потреби. Наприклад, церковно-приходська школа, перетворена у світську в період комуністичного правління, повинна була й надалі залишатися школою після її повернення церкві [3].

Згідно з пропозицією уряду, в законі булла закріплена заборона на повернення земель. Закон надавав державним органам можливість у процесі реституції пропонувати заявнику замість власності, на яку він претендує, іншу наявну власність, залишаючи за церковними організаціями право відхилити подібну заміну. Парламент також визначив, що процедура отримання компенсації за нерухомість допускається у виключних випадках. На отримані кошти релігійні організації мали були придбати нову власність або витратити на будівництво. Закон установив 10-річний термін процесу реституції, яка успішно закінчилася в 2001 р.

У червні 1991 р. конференція угорських єпископів вирішила, що законопроект уряду про повернення конфіскованої власності для церкви є «значним прогресом». Однак єпископам не сподобались умови повернення власності. Поверталась тільки та власність, яка є обов’язковою для діяльності церкви. Вони сподівались на повну реституцію церковного майна.

Два віце – президенти політичної партії Демократичний Форум зустрілись з єврейською делегацією на чолі з головним рабином Бу дапешту Георгієм Ландзесманом. Було обговорено порядок компенсації за власність іудеїв Угорщини, порядок реконструкції єврейських кладовищ та заходи з боротьби з антисемітизмом [1].

Вже в 1999 р. уряд виплатив церквам 5 млрд форинтів (21млн дол. США ) як компенсацію за конфісковане майно протягом правління комуністичного режиму. До 2011 р. передбачена виплата державою більше 42 млрд форинтів (179 млн дол. США) церквам за майно, яке не було повернуто.

З боку церков було подано 7220 позовів згідно з законом «Про компенсацію». В 1600 випадках було відмовлено в позові у зв’язку з непідпаданням під дію закону. Уряд повернув майно в 1129 випадках, надав грошову компенсацію в інших 1770 випадках. Більше 1000 справ Були вирішені безпосередньо між попередніми та нинішніми власниками без втручання влади.

У 1992 р. парламент Угорщини ухвалив закон «Про компенсацію», який передбачає відшкодування сім’ям осіб, що були засуджені фашистським та комуністичним режимами. Конституційний Суд Угрщини в 1996 р. значно розширив коло осіб та компенсаційний період від 1939 до 1989 р. Сюди увійшли жертви політичних, релігійних та расистьких переслідувань протягом Другої світової війни, примусові роботи в радянських таборах та жертви революції 1956 р.

Конституція Угорської Республіки фіксує відокремлення церкви від держави та детально визначає право на свободу совісті (ст. 60), водночас намагаючись забезпечити політичну лояльність духовенства, уряд Угорщини ввів обов’язкову присягу церковних діячів на вірність державі [4].

Закон 1996 р. дає дозвіл громадянам на пожертву в розмірі 1% від податку на прибуток за вибором на користь однієї з конфесій та 1% для громадських організації за вибором. В 2000 р. за рахунок цих пожертв римо – католицька церква отримала 333534 форинтів; кальвіністська — 10738; лютеранська церква — 30534; Конгрегація віри — 8209; єврейська громада — 5791; послідовники Крипни — 5505; свідки Єгови — 5459; Баптиська церква — 3373; Тібетська буддиська громада — 2080 та Унітарна цер к ва — 1558.

У 1999 р. консервативний коаліційний уряд Угорщини зробив спробу переглянути закон «Про свободу совісті». Попередній закон не робив жодної різниці між традиційною конфесією та новоствореною. Будь-яка церква, якщо налічувала 100 членів, могла бути зареєстрована, звільнена від податків та отримувала фінансову допомогу з боку держави, пропорційну до їх членства. Новий закон передбачав, що для реєстрації нової конфесії необхідно 10 тисяч віруючих [1].

Конституційно-правове регулювання відносин між державою та церквою включає в себе: загальне регулювання діяльності релігійних організацій; закріплення принципу невтручання у внутрішні справи церкви до тих пір, поки діяльність церкви не суперечить діючому законодавству та не порушує права людини. У школах дозволено викладання релігії, держава виділяє на це гроші.

У країні успішно розвивається екуменістичний діалог [2]. Хоча церкви відокремлені від держави, їх керівники, на думку Надзвичайного та Повноваженого Посла Угорської Республіки в Росії Дердя Нановського, є «партнерами державного керівництва» [2].

У 1995 р. була укладена угода (модус вівенді) з Ватиканом. Аналогічні угоди в 1999 р. Влада уклала з іншими історичними церквами. Були враховані особливості внутрішньої структури кожної з них. Ці угоди становлять цілісну правову, міжнародно-правову та політичну гарантії. Вони забезпечують свободу церкви в усіх сферах життя, визначають розміри доходів церкви. Згідно з цими угодами держава забезпечує надбавку до окладів священнослужителям церков, якщо вони працюють у віддалених районах.

У посткомуністичних країнах Центральної Європи почали діяти десятки неорелігії, нерідко діяльність яких має деструктивний характер. Тому в парламенті Угорщині розглядався законопроект про обмеження на реєстрацію нової конфесії, однак необхідну для ухвалення 2/3 більшість ця ініціатива не отримала.

Угорщина за географічним розташуванням є європейським і Заходом, і Сходом. На святкуванні тисячоліття заснування християнської угор ської держави Вселенський патріарх Варфоломій визнав Святого Стефана І святим.

Підсумовуючи, слід відзначити, що після краху комунізму, в часи якого церква робила опір цій системі, сьогодні вона прагне знайти для себе у суспільстві зовсім іншу соціальну роль [10].



Номер сторінки у виданні: 59

Повернутися до списку новин