Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Масовий шахтарський страйк в Україні в липні 1989 року (причини, характер, основні риси і наслідки)





Валентин Дряглін, старший викладач кафедри гуманітарних дисциплін
Горлівського регіонального інституту Університету "Україна"
УДК 323.2

 

В статті аналізуються економічні та політичні обставини, основні риси і соціально - політичні  наслідки перших масових акцій українських гірників в умовах комуністичного режиму в останні роки існування Радянського Союзу та їх значення для розвалу тоталітарної системи.

Ключові слова: соціально - економічна криза, страйк, страйкові комітети, соціологічне опитування.

 

У середині 80 - х рр. ХХ століття стало цілком очевидним, що СРСР - у кризовому стані, тому необхідно було якомога швидше здійснити докорінні зміни в економіці, політиці, соціальному і політичному житті величезної імперії.

Перебудова, якою жила держава з 1985р. до 1990 р. вичерпала себе як «революція зверху» і була перехоплена демократичним рухом. Завдяки гласності люди долали стереотипи й догми старого мислення, отримували змогу реально оцінювати ситуацію, користуючись об'єктивною інформацією, робити власні висновки. Суспільство стрімко політизувалося.

Перші постперебудовні роки (1989-1993 рр.) стали піком участі населення у різних формах масових виступів. Новим явищем суспільного життя в Україні стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 року і свідчили про відродження робітничого руху (уперше за багато десятиріч).

Факт страйкового руху - явище виняткове в системі тоталітарного режиму. Соціалістична держава, в теорії, будувалась робочим класом на благо трудящих. Виступи робітників наприкінці 80 - х років ХХ століття проти власної диктатури були винятковим явищем. Це стало важливим фактором соціально - політичного життя держави, тим тараном, який був задіяний для розхитування економічних основ Радянського Союзу та краху його політичної системи.

Тема масових шахтарських страйків дуже актуальна, тому що рух робітників був розповсюджений у всьому СРСР, але тільки в Україні, в Донбасі йому були притаманні особливі відмінні риси.

Історіографія проблеми страйкового руху робітників Донбасу невелика. Аналіз методологічних та теоретичних робіт по історії розвитку робітничого руху в Україні свідчить про те, що концептуальна єдність у підходах до цілісного процесу еволюції шахтарського страйкового руху ще не досягнута. Тому існує необхідність з'єднання досліджень загальних історичних процесів з процесами робітничого руху з метою відображення його як складного динамічного механізму, який здатний вплинути на розвиток системи в рамках однієї чи декількох держав, які зіткнулись в економічному та політичному плані.

Особливу увагу дослідники приділяють липневому страйку1989 року, який поклав початок активній участі гірників у політичній боротьбі, що розгорнулась на той час.

В Україні цьому страйку присвятили свої роботи соціологи, політологи, історики, публіцисти О. Воловодова, Є. Волобуєва, А. Кацва, О. Наводкін, В. Кучеров, В. Андріянов, В. Пєуу нов, І. Бешкекіна, О. Ковальова, А. Русначенко, І. Тодоров, В. Бурносов, З. Лихолобова, В. Докашенко, В. Баран, В. Даниленко, А. Бойко та інші.

Першими в Україні застрайкували 15 липня 1989 року гірники шахти «Ясинуватська - Глибока» в Макіївці [2]. Представники цього колективу виїхали на більшість шахт Донбасу з проханням підтримати їхню акцію. 193 шахти припинили роботу [4]. Влада на місцях і шахтні партійні комітети розгубились.

Які ж причини змусили вуглярів піти на такий крок? Звернемось, перш за все, до матеріалів соціологічного опитування 216 - ти страйкарів у липні 1989 р. працівників, зайнятих на 17 шахтах об'єднання «Донецьквугілля». Інтерв'ю брали співробітники Інституту економіки промисловості АН УРСР під час страйку.

За стажем роботи у вугільній промисловості респонденти розподілились наступним чином: 1-3 роки - 5%, 4-5 років - 10%, 6-10 років - 44%, 11-15 років - 20%, 16-20 років - 12%, більше 20 років - 9%; за віком: 20-24 роки - 3%, 25-29 років - 27%, 30-34 роки - 28%, 35-39 років - 19%, 40-44 роки - 10%, 45-49 років - 7%, понад 50 років - 6%; за професіями: гірничі робітники видобувного забою - 34%, прохідники - 22%, кріпильники - 18%, електрослюсарі - 15%, інші підземні робітники - 3%, спеціалісти - 8%. Таким чином, опитуванням були охоплені кадрові робітники за всіма віковими групами, зайняті на основних шахтарських професіях [3].

Основними причинами страйку респонденти вважали: дефіцит найважливіших продовольчих та промислових товарів (86%), не відповідаючу витратам праці заробітну плату (79%), недостатню тривалість відпустки (62%), малий розмір пенсії (56%), високі ціни на продукти харчування та промтовари (41%), погані житлові умови (41%), конфліктні відносини між адміністративно - управлінським апаратом і робітниками (38%), погані умови праці (32%), невиконання принципу соціальної справедливості (32%) [3].

Основні вимоги страйкуючих відображали, перш за все, потреби шахтарів в нормальних умовах життя та компенсаціях за несприятливі умови праці. Так, найважливішим для більшості було: підвищення заробітної плати (67%), вдосконалення пенсійного законодавства (62%), підвищення тривалості відпустки (57%), покращення житлових умов (26%), надання економічної самостійності підприємствам (21%), перевід Донбасу на першу категорію постачання (18%) [3].

 Аналіз виступів страйкуючих на мітингах у Донецьку та Макіївці, матеріалів періодичних видань (багаточисельні інтерв'ю страйкуючих) дозволяє зробити висновок про те, що гірники відмічали і підкреслювали економічний характер страйку. На питання інтерв'ю, задане 60 - ти респондентам: «Чи вважаєте ви, що окрім економічних вимог страйкарі повинні висунути ще й політичні?» - відповіді розподілились наступним чином: «ні» - 62%, «так» - 28%, «не знаю» - 10% [3].

Однак слід відзначити, що водночас у ході страйку з'явився новий акцент: у Стаханові, Червонограді, Павлограді страйкарі висували і політичні вимоги, які зводились переважно до заміни місцевої державної і партійної влади. Але це були одиничні виступи і вони не мали масового характеру.

Дуже важливим моментом в ході страйку було те, що шахтарі виказали повну недовіру профспілкам. На питання інтерв'ю: «Чи вважаєте ви, що страйк, що проводиться, може очолити профспілка?» негативно відповіли 91% респондентів.  Серед причин недовіри робітники відмітили наступні: безправність профспілки, її підпорядкованість адміністрації (50%), неспроможність профспілки захищати інтереси робітників (38%), низький авторитет профспілки (12%) [3]. Для захисту своїх інтересів шахтарі створили нові органи - міські і шахтні страйкові комітети, виявили тим самим спроможність до самоорганізації.

Страйкові комітети забезпечили порядок: за їх розпорядженням були опечатані всі горілчані магазини, робітничі загони розкрили декілька злочинних угруповань, які довгий час займалися квартирними крадіжками. Кожен ранок в страйкових комітетах знали обстановку в містах і селищах.

Особистий нагляд автора статті за діяльністю та поведінкою членів страйкових комітетів шахт міст Горлівка і Єнакієве в різних ситуаціях (під час страйку, мітингів і т. д.) дозволяють стверджувати, що робітничий рух сформував новий тип лідера. Його відмінні риси: спроможність відображати настрій мас, рішучість, енергійність, ініціативність, мобільність, демократизм, увага до потреб кожної людини. Формується спроможність вести діалог з представниками інших суспільних сил, йти на компроміс. Разом з тим робітничому лідеру поки ще не достає досвіду та конструктивності.

Для задоволення вимог страйкуючих була створена урядова комісія, яка підписала «Протокол про узгоджені заходи між шахтарським страйковим комітетом м. Донецька й комісією Ради Міністрів СРСР та ВЦ РСП» [6].

Страйк завершився 30 липня 1989 року. Уряд видав постанову за № 608 на виконання підписаних протоколів і угод, задовольнивши майже всі вимоги страйкарів [2]. Після відновлення роботи шахт страйкові комітети Донбасу не було розпущено. Вже у серпні 1989 року на конференції представників страйкових комітетів шахт, об'єднань і міст Дніпропетровської, Донецької, Ворошиловградської і Ростовської областей було утворено Регіональну спілку страйкових комітетів Донецького вугільного басейну (РССКД) [2].

Липневі масові виступи шахтарів мали політичні наслідки. В ході або відразу після завершення страйку в Україні були звільнені зі своїх посад 2 генеральні директори об'єднань, 8 директорів шахт, 11 господарських керівників, 86 голів РТК, 17 профспілкових працівників [7].

Протягом наступного місяця тільки в Донецькій області страйкоми оголосили недовіру 42 першим керівникам, тобто кожному третьому директорові шахти. Перевибори директорів пройшли на 27 шахтах, після чого 10 керівників розсталися з посадами. На 87% змінився склад голів РТК [8].

Із 121 голів профкомів шахт були переобрані 80 (66%). До кінця серпня 1989 року склади профспілкових комітетів були переобрані на 200 шахтах УРСР. В Донецьку, Дзержинську, Сніжному, Торезі, Стаханові, Кіровському, Брянці, Шахтарську були відсторонені від посад перші секретарі міських комітетів Компартії України [1]. Але більш значущим було інше: в УСРС з'явилась суспільна сила, спроможна дезорганізувати виробництво і підірвати основи громадянської стабільності. Ставало очевидно, що утримати під своїм контролем гірняцькі колективи буде непросто.

Страйк продемонстрував рівень політичної культури одного з найпотужніших загонів промислового пролетаріату України, його організаційні здібності, виявив людей, здібних до виконання функцій суспільного лідера. Гірники змогли самоорганізуватися, не переступили межу, за якою починаються насилля, хаос і кров. Криза влади, розуміння демократичною опозицією ролі народних мас в історії зробили в наступному можливою трансформацію шахтарських колективів в активний суб'єкт політичного життя і специфічний елемент політичної системи українського суспільства.

Таким чином, підводячи підсумки аналізу соціально - політичних причин та наслідків шахтарських страйків літа 1989 року, зазначимо що вони виступили як наймогутніший важіль розхитування радянської моделі тоталітаризму [5]. Висуваючи на перший план вимоги соціального плану, страйкарі опосередковано поставили на порядок денний такі питання, які могли бути вирішені лише за умови докорінної зміни соціально - політичних відносин у державі. Масові страйки яскраво висвітлили проблеми, які ретельно приховувалися десятиріччями і про які боялися говорити вголос. Виступ гірників наочно засвідчив, що з тоталітаризмом можна говорити лише мовою сили. Тому його економічна спрямованість мала неоціненне значення для остаточного визрівання умов повалення панівної системи тоталітаризму.

 

В статье анализируются экономические и политические обстоятельства, основные черты и социально - политические последствия первых массовых акций украинских горняков в условиях коммунистического режима в последние годы существования Советского Союза и их значение для развала тоталитарной системы.

Ключевые слова: социально - экономический  кризис, забастовка, забастовочные комитеты, социологический опрос.

 

Some economical and political circumstances, the main features and socio - political consequences of Ukrainian miner's first mass actions in conditions of communist regime in recent years of the Soviet Union's existence and their sense for the totalitarian system's destruction are analyzed this article.

Key words: socio - economical crisis, strike; strike committee; public opinion poll.



Номер сторінки у виданні: 146

Повернутися до списку новин