Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Європейський напрям зовнішньої політики України на сучасному етапі





Тетяна Грищук, кандидат політичних наук, старший викладач кафедри філософії і права Буковинського державного фінансово-економічного університету

УДК 327(477)

 

Розглянуто зовнішню політику України в європейському напрямі на сучасному етапі та проаналізовано чинники, які негативно впливають на її розвиток.

Ключові слова: 

 

Рассматривается внешняя политика Украины в европейском направлении и анализируются факторы, которые имеют негативное влияние на ее развитие.

Ключевые слова: 

 

Зовнішня політика ґрунтується на солідарності з усіма демократичними силами світу, які поділяють принципи соціальної справедливості, демократії, гуманізму і зацікавлені у конструктивному вирішенні глобальних проблем; націлена на більш ефективну інтеграцію в міжнародні структури, зокрема в міжпарламентські.

Здійснюючи зовнішню політику, слід виходити з її наступального характеру, захисту суверенних інтересів України там, де вони є, утвердження суверенності у всіх проявах, відстоювання принципу рівних прав усіх держав, їхньої рівної відповідальності за мир і безпеку в Європі і у світі.

Актуальною цю тему можна назвати тому, що на сьогоднішній день Україна зіткнулася з соціально економічними і політичними проблемами і розроблення перспективних на прямів у зовнішній політиці України допоможе вирішити економічну кризу і зберегти національні інтереси України.

Метою цієї статті є визначити європейський напрям зовнішньої політики України на сучасному етапі та проаналізувати ті чинники, які згубно впливають на її розвиток.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В Україні чимало науковців, політологів-практиків займаються вивченням питань з цієї проблематики. Серед них Г.Перепилиця., А.Гончарук, Ю.Цирфа, О.Шаповалова.

Основним документом, який визначав принципові засади розбудови державотворчих процесів, у тому числі у сфері зовнішньої політики, став Акт проголошення незалежності України, ухвалений 24 серпня 1991 р. Виходячи з цього документа, Верховна Рада України 2 липня 1993 р. ухвалила «Основні напрямкизовнішньої політики України». В них, зокрема, наголошується, що неодмінною умовою розбудови незалежної Української держави є її активне та повномасштабне входження до світового співтовариства. Торуючи свій шлях у світ, Україна спирається на

власні фундаментальні загальнонаціональні інтереси, а саме: стратегічні та геополітичні, пов’язані з національною безпекою України та захистом її політичної незалежності; економічні, пов’язані з інтегруванням економіки України у світове господарство; регіональні, субрегіональні, локальні.

Здобуття Україною державної незалежності поряд із багатьма іншими питаннями висунуло цілу низку проблем у сфері міжнародних відносин. Це й вироблення власної позиції, стилю та навичок у відносинах із зовнішнім світом, це й новий самостійний тип взаємин з державами колишнього СРСР, так званим «близьким зарубіжжям», це, зрештою, включення України в інтеграційні процеси, які розгорнулися серед розвинутих країн Європи. Суверенність держави, окрім іншого, означає самостійність її зовнішньої політики [1, c. 13].

Зовнішня політика України спрямована на утвердження й розвиток України як незалежної демократичної держави, на збереження її територіальної цілісності та недоторканності кордонів, на включення національного господарства у світову економічну систему, на поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Головною метою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення сприятливих умов для соціально економічного розвитку нашої держави. Україна проводить відкриту, чесну і принципову зовнішню політику, засновану на принципах та нормах міжнародного права.Зовнішня політика є надзвичайно важливим інструментом, за допомогою якого держава реалізує свої інтереси у відносинах із зовнішнім світом. Ключовим поняттям при цьому є слово «інтереси». Це давно і добре відомий усім постулат. Ключове завдання для будь-якої країни — забезпечення безпеки. За нової влади воно трансформувалося у фактичну відмову від виконання цього завдання через оголошення України «позаблоковою».

У підсумку не тільки не маємо чим забезпечувати свою безпеку тепер, але й не знаємо, як це зробити в майбутньому. Для кожної країни принципово важливим є побудова максимально сприятливих стосунків із світовими гравцями.

Європеїзація України — ось у чому збігаються інтереси України та ЄС. Україна конче потребує європейських норм і стандартів, щоб реформувати систему державного управління та забезпечити функціонування власної демократії в повсякденному режимі. Українці так вперто тримаються за євроінтеґрацію, що жоден президент під жодним тиском не може собі дозволити її ігнорувати. Українці хочуть свободи жити, працювати, займатися політикою, їздити світом, самим вирішувати, де мати свій дім. Усе це було неможливим за часів Радянського Союзу. Всі розуміють, що тільки свобода активізує ініціативу — економічну, соціальну, духовну. Країни, які живуть в умовах демократії, мають незрівнянно вищу якість життя, освіти, охорони здоров’я, державних послуг. У всіх тоталітарних країнах, де влада об’єктивно і неминуче узурпується казнокрадами, демократія виставляється страшною і загрозливою для національних інтересів, такою, що не відповідає національній ментальності. Тоталітарний режим з типовою для нього відсутністю вільної економічної конкуренції не може бути високорозвиненим — світ таких прикладів не знає. Свобода й демократія України залежать від її зовнішньої політики. Інтеґрація з нинішнім режимом у Росії або інтеґрація з Європейським Союзом — це вибір якості життя для України [4, c. 253–280].

Річ у тім, що в наших країнах ми маємо досвід політичної свободи без запровадження демократичного порядку, демократичного контролю, демократичних державних інституцій.

Знання, якого не має ані Росія, ані Україна, — це те, що за умов демократії свобода й конкуренція можуть існувати лише в політиці та в економіці. Демократія означає жорстку вертикаль виконавчої влади, жорстку ієрархію, підпорядкування, суворе і негайне покарання за невиконання наказів і процедур. Із ситуації, в якій зараз опинилися відносини України та ЄС, немає виходу в рамках наявної моделі симуляції європейської інтеґрації, переписування старих обіцянок. Проголосивши продовження курсу попередньої влади на євроінтеграцію, що саме по собі є позитивом, почали згортати демократичні свободи, виявляти вперте небажання шукати розумного компромісу з питань узгодження справді складних питань щодо зони вільної торгівлі з ЄС (не може Україна диктувати Євросоюзу свої правила, якщо хоче стати його частиною. Шанс на порозуміння — перехідні положення аж до 10 років). У підсумку такими діями ставимо під питання не лише перспективу укладення угоди про асоціацію, а й сам курс на євроінтеграцію, практичним уособленням якої на цьому етапі згадана угода якраз і є [5].

Очевидно, що розвиток партнерства з ЄС і США є пріоритетними напрямами зовнішньої політики України. З ЄС — оскільки залишається незмінним законодавчо визначений євроінтеграційний курс держави; із США — з огляду на ту роль, яку ця країна відіграє у глобальних політико-економічних, інформаційно технологічних процесах, у сфері безпеки, у світових фінансових інституціях. Безумовно важливим, з точки зору зміцнення національної безпеки, залишається партнерство з Організацією Північноатлантичного договору.

Президент В.Янукович зробив серію офіційних заяв про незмінність і пріоритетність курсу України на європейську інтеграцію. У новій редакції Закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» як одне з ключових завдань зовнішньої політики залишається «забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі» (ст. 11).

З формальної точки зору, у 2010 р. політикодипломатичний діалог Україна ЄС був досить інтенсивним. Президент України провів ряд зустрічей з керівництвом ЄС та главами державчленів. Відбулися вісім візитів членів Єврокомісії до України та серія засідань двосторонніх органів співробітництва, тривав діалог на рівні міністерств і відомств. Розвивалися договірно правові відносини. Зокрема, підписаний у листопаді 2010 р. Протокол до Угоди про партнерство і співробітництво відкрив можливість співпраці України з 20 агенціями ЄС у рамках 18 програм. За 2010 р. Україна та ЄС ухвалили вісім нових програм співробітництва (програми бюджетної підтримки управління кордоном, адміністративної реформи, реформи системи юстиції та ін.). Україна приєдналася до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. Однак якісних змін, «прориву» у відносинах з ЄС не відбулося. Нова влада досить повільно рухається за раніше визначеними напрямами співпраці з ЄС. Україна продовжує виконувати (з 2009 р.) По рядок денний асоціації. Складно тривають переговори щодо Угоди про асоціацію (з березня 2007 р.), поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (з лютого 2008 р.), скасування візового режиму (з жовтня 2008 р.). Не став значущим саміт Україна ЄС 22 листопада 2010 р. Його результат — надання Україні Плану дій щодо лібералізації візового режиму — це, по суті, є черговим «домашнім завданням», виконання якого не гарантує автоматичного скасування віз для українських громадян. Заяви В.Януковича про можливість виконання Укра їною зазначеного плану на 99% у I половині 2011 р. та отримання безвізового режиму для короткострокових поїздок вже у 2012 р. викликають серйозні сумніви [6, c. 257–277].

Переговори щодо Угоди про асоціацію набули явного політичного забарвлення, з огляду на наполегливі пропозиції російської сторони про приєднання України до Митного союзу, що, по суті, є альтернативою євроінтеграційного курсу. 26 листопада 2010 р. під час спільної пресс конференції з Д.Медведєвим В.Янукович заявив про можливість такого кроку.

В інтерв’ю телеканалу «1+1» В.Янукович заявив: «Ми отримали план дій щодо безвізового режиму, і ми його вже виконуємо. Сподіваюся, що у 2011 р., навіть візьму на себе відповідальність сказати, що на 99% ми його виконаємо в першому півріччі (2011 р. — ИФ)» (Интерфакс-Украина, 26 декабря 2010 г.).

Водночас окремі заяви українських високопосадовців дезорієнтують європейських партнерів та ускладнюють переговорний процес. Так, у вересні 2010 р. глава Адміністрації Президента С.Льо вочкін заявив, що Угода про асоціацію може бути підписана до кінця року. 28 січня 2011 р. Міністр аграрної політики і продовольства України М.Присяжнюк виступив з жорсткою заявою про неприйнятні для України підходи ЄС щодо зони вільної торгівлі, зви ну вативши Євросоюз в «однобокому, із застосуванням сили й авторитету, підході до сільськогосподарської продукції». А вже 7 лютого 2011 р. Прем’єр-мі ністр М.Азаров виступив з відверто неприйнятною для ЄС пропозицією стосовно підписання Угоди про зону вільної торгівлі у два етапи.

Реалізації євроінтеграційного курсу заважає ряд зовнішніх і внутрішніх проблем. Серед зовнішніх проблем зосередженість ЄС на внутрішніх питаннях, пов’язаних з кардинальними трансформаціями, передбаченими Лісабонською угодою (змінами у структурі органів ЄС і меха- нізмах прийняття рішень), негативний вплив на ситуацію в ЄС світової фінансово-економічної кризи, а також фактор Росії, яка активно намагається зберегти Україну у сфері свого впливу, зокрема, залучити до економічних та військово –політичних об’єднань під її егідою (Митний союз, ОДКБ) [3, c. 145–162].

Із внутрішніх проблем слід назвати неефективність соціально-економічних реформ, боротьби з корупцією, корозію судової системи, відчуження влади від суспільства, брак інституційного, кадрового та ресурсного забезпечення політики на європейському напрямі, згортання демократичних процесів. Останній фактор найбільш критично позначається на відносинах з ЄС.

Так, 25 листопада 2010 р. Європарламент схвалив резолюцію, в якій висловив стурбованість з приводу спроб влади обмежити свободу слова. Комісар ЄС з питань розширення та європейської політики сусідства Ш.Фюле виступив із серією критичних заяв, головний «меседж» яких зводився до формули — від рівня розвитку демократії в Україні залежатиме глибина та темпи зближення її з ЄС. Фактичним визнанням наявності політичних переслідувань в Україні стало рішення Чехії про надання політичного притулку екс-міністру економіки України Б.Данилишину, що посилило критичне ставлення європейської сторони до ситуації в Україні [2, c. 9–11].

Отже, попри численні декларації про пріоритетність євроінтеграційного курсу України, Рух до ЄС відбувається досить повільно. Пере говорний процес Україна-ЄС з ключових питань співробітництва ускладнюється політичними чинниками. Імідж України в Європі і світі погіршується, що може негативно вплинути не лише на інвестиційні потоки, а й на реалістичність шансів країни ввійти до кола демократичних заможних країни ЄС.

Нова влада, сформувавши скоординовану систему управління на рівні Президент — Парламент — Уряд, ліквідувала протистояння державних інститутів, яке попередніми роками гальмувало здійснення консолідованої політики на світовій арені. Однак зовнішня політика здійснюється в закритому, «ручному режимі», залежно від кон’юнктурних інтересів правлячої державно-політичної еліти. Бракує комплексних підходів у розроблення та реалізації зовнішньополітичних рішень. Дії влади з удосконалення механізмів реалізації зовнішньої політики не мали комплексного, системного характеру і не призвели до створення ефективної системи інституційно-правового забезпечення політико дипломатичної діяльності. Закріплення на законодавчому рівні позаблокового статусу, відмова від перспективи вступу до НАТО, з огляду на відсутність відповідних міжнародних гарантій, по суті, залишає Україну в «сірій» зоні безпеки, створює ряд загроз і викликів. Не сталося суттєвих змін на краще у відносинах з ЄС. Інтенсивність контактів нової влади з керівництвом ЄС не переросла в нову якість політико дипломатичного діалогу. Співробітництво Укра їна-ЄС розвивалося за порядком денним, сформованим попередніми роками. Низький рівень виконання ключових документів Україна-ЄС (Порядок денний асоціації), складні переговори щодо Угоди про асоціацію свідчать про досить повільний рух України в європейському напрямі. Викликають стурбованість у європейських партнерів і справляють негативний вплив на комплекс відносин Україна ЄС внутрішньополітичні процеси в Україні [8].



Номер сторінки у виданні: 135

Повернутися до списку новин