Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Роль невербальної інформації у підготовці навчальної інформаційної радіопрограми «Студентська хвиля»





Майя Нагорняк, кандидат філологічних наук, доцент кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

УДК 654.19: 070.431.2] (477) (043)

 

У статті йдеться про вагому роль невербальних засобів інформації у підготовці студентами радіогрупи навчальної інформаційної програми «Студентська хвиля», а також про необхідність розуміння ними важливості умілого використання невербальної інформації у практиці радіомовлення.

Ключові слова: невербальна інформація, невербальні засоби інформації, тон (тембр) мовлення, логічний наголос, пауза, темп мовлення, навчальна інформаційна радіопрограма «Студентська хвиля».. 

 

В статье идет речь о весомой роли невербальных средств информации при подготовке студентами радиогруппы учебной информационной программы «Студенческая волна», а также о необходимости понимания ими важности умелого использования невербальной информации в практике радиовещания.

Ключевые слова: невербальная информация, невербальные средства информации, тон (тембр) вещания, логическое ударение, пауза, темп вещания, учебная информационная программа «Студенческая волна»..

 

The article is about the invaluable role of nonverbal speech in preparing students radiohrupy educational information program «Students wave» and the need for understanding of the importance of skillful use of nonverbal information in the practice of broadcasting.

Keywords: nonverbal information, nonverbal speech means, tone (timbre) program, a logical emphasis, pause, speaking rate, educational information radio program «Students wave»..

 

Специфіка діяльності усіх радіоканалів полягає у здійсненні ними вербальної або словесної комунікації зі своєю слухацькою аудиторією. Цей вид комунікації на радіо є основоположним, невід’ємним і архіважливим під час сприйняття інформації споживачами, адже тут, як відомо, відсутнє візуальне спілкування між мовцем та слухачем. Але задля напрацювання тісніших, ефективніших мовленнєвих зв’язків між суспільством, журналістами радіостанцій та слухачами не можна відкидати й інших засобів передачі змісту повідомлень. Йдеться про невербальні, цебто несловесні, чинники інформації. До них належать мелодика мовлення, його ритм, темп, інтенсивність, паузи, логічні та фразові наголоси, тембр мовлення, міміка та жести. Звісно, що два останніх невербальних засоби інформації не використовуються у практиці радіомовлення, оскільки візуальне спілкування між мовцем та слухачами відсутнє. Одначе всі решта чинників залишаються та активно застосовуються радіожурналістами в інформаційній діяльності.

Важливо зауважити, що питання сутності невербальних засобів інформації та їх ролі у новинному радіомовленні ще далеко не повною мірою вивчене і вітчизняними, і закордонними дослідниками радіокомунікації. Складність дослідження полягає у тім, що невербальній інформації властива мінливість, адже вона змінюється залежно від змісту програми. А ще невербальна інформація тісно пов’язана з жанрами матеріалів, з яких складається передача, ступенем емоційного забарвлення випуску, особою ведучого. І саме ці обставини, наголошують російські вчені Єнвер Багіров та Всеволод Ружников, вимагає від радіожурналістів постійної уваги до інтонаційного аспекту мовлення, точного розрахунку у використанні невербальних мовленнєвих засобів [1, с. 251].

Зважаючи на розмаїтість невербальних засобів інформації, їх багату внутрішню сутність й структуру, конче необхідно переконувати студентів радіогрупи у якнайширшому використанні невербального під час підготовки нав чальної інформаційної радіопрограми «Студентська хвиля». Адже майбутні працівники мікрофона мусять розуміти той факт, що важливим є не лише написати новину доступною для слухача мовою, а й подати її правильно з інтонаційної точки зору. Студенти мають навчатися відшуковувати та відчувати тон (або тембр) мовлення для кожної конкретної передачі й навіть для кожного конкретного інформаційного повідомлення. Величезного значення набуває в інформаційному радіомовленні правильне членування повідомлюваного тексту на мовленнєві ланки або мовленнєві такти, адже мова кожної людини не є безперервним потоком, вона поділяється логічними паузами на певні відрізки, об’єднані змістом та інтонацією. Не меншу роль відіграють логічний наголос, паузи, темп мовлення. Студентів слід підводити до думки про те, що без цих невербальних засобів інформації неможливо якісно донести новини до аудиторії та, природно, неможливо заслужити довіру слухачів. Адже про встановлення максимально тісних стосунків у спілкуванні зі слухачем мріє кожна радіостанція.

Усе означене вище доводить, що майбутній радіожурналіст зобов’язаний мати точне й чітке уявлення про місце та значення невербальних засобів інформації у радіомовленні та, що найголовніше, вправно ними користуватися. Це, власне, і диктує мету даної статті — з’ясувати роль невербальної інформації під час підготовки студентами навчальної інформаційної радіопрограми «Студентська хвиля», а також привернути увагу до необхідності усвідомлення ними потреби в умілому використанні невербальних засобів інформації у практиці радіомовлення.

Означене питання поставало у центрі уваги дослідників вітчизняної радіожурналістики — Віктора Миронченка, Володимира Олійника, Миколи Прокопенка, Василя Лизанчука, Олеся Гояна, Юрія Єлісовенка, Романа Черкашина та деяких інших. Інтонаційний аспект мовлення вивчали й мовознавці — Олександр Пономарів, Анастасія Мамалига, Людмила Шевченко, Марія Фурдуй та інші. Окремі аспекти питання невербальних чинників мовлення розкрито і у працях московських учених — Олександра Шереля, Людмили Болотової, Енвера Багірова, Всеволода Ружникова, Владислава Смирнова й інших.

Об’єктом дослідження є навчальна інформаційна радіопрограма «Студентська хвиля». Предметом дослідження виступають невербальні засоби інформації.

Отже, розглянемо, що являє собою перший та найголовніший невербальний засіб інформації — тон (тембр) мовлення. Фахівець з постановки голосу Юрій Єлісовенко зазначає, що тембром називають характерне забарвлення голосу живої істоти чи звуку музичного інструмента. За словами дослідника, він залежить від багатьох чинників, зокрема, від матеріалу, який шляхом коливання утворює звук, від рівня його напруження та частоти коливань, від середовища, в якому виникає й поширюється звук тощо [2, с. 36]. У свою чергу, Енвер Багіров та Всеволод Ружников зауважують, що тон — це специфічне інтонаційне забарвлення мови, що надає їй експресивно-емоційних властивостей [1, с. 251].

Пошук правильного тону (тембру) мовлення є надзвичайно важливим під час підготовки та оприлюднення передачі в ефірі. Ця думка має стати лейтмотивом й у процесі роботи над навчальною передачею «Студентська хвиля». Адже точно обраний або вдало підібраний тон буквально з перших слів інформаційного повідомлення налаштовує слухачів на потрібний лад у сприйнятті матеріалу, а ще створює необхідне тло, на якому рельєфніше відображається зміст. В інакшому випадку, наголошують Енвер Багіров та Всеволод Ружников, розходження між тоном і змістом повідомлення створює дисонанс, який послаблює ступінь можливого впливу на слухача [1, с. 251]. А відомий дослідник радіожурналістики Віктор Миронченко зауважує, що уміння інтонувати — це, по суті, здатність «малювати» голосом, робити читання виразним [5, с. 374]. Таке порівняння інтонування із творчим процесом малювання є напрочуд вдалим, бо цілком закономірними виглядають паралелі — фарби у звичайному розумінні та фарби у голосі.

Стосовно вироблення уміння точно обирати тон (тембр) програми, то тут авторці пригадується такий приклад із її власної журналістської практики в Українській службі «Радіо Свобода — Радіо Вільна Європа». Напередодні президентських виборів 2004 року на одній із виробничих нарад тодішній керівник служби Олександр Народецький наголосив, що він помітив вельми цікаву деталь роботи кореспондентів: як тільки у повідомленнях йдеться про Віктора Ющенка чи Юлію Тимошенко (вони на той час були в опозиції до влади), то в голосі ведучого чи кореспондента з’являється солодкавість, м’якість; і, навпаки, як тільки подається інформація зі згадкою про Леоніда Кучму, Віктора Медведчука (на той час можновладців), голостворчих працівників стає металевим, гнівливим. Журналісти радіостанції, прослухавши свої архівні матеріали, погодилися із таким зауваженням та пообіцяли не допускати подібного у подальшій роботі. З одного боку, цей приклад підтверджує, що обрати правильний тон (тембр) матеріалу чи програми доволі непросто. З іншого боку, бачимо ланцюгову реакцію — неточний тон у матеріалі одного журналіста миттєво передався до тону матеріалу другого, від другого до третього. Відтак, радіостанція припустилася загального неправильного тону (тембру) матеріалів та програми в цілому. І на це, ясна річ, не могли не звернути увагу слухачі радіостанції.

До речі, схожі моменти помітили свого часу Енвер Багіров та Всеволод Ружников щодо одного з інформаційних жанрів. Вони зауважують, що коли звернутися до жанру інтерв’ю, то іноді можна почути або тон замилування журналіста з приводу кожної репліки співрозмовника, заслуговує вона того чи ні, тон, що надає передачі солодкавість, або тон прокурорського допиту, який робить програму сухою, офіційною, що не зумовлено ані ситуацією, ані темою [1, с. 251].

Необхідно зазначити, що під час підготовки навчальної радіопрограми «Студентська хвиля» студенти у матеріалах використовують оцих два тони — тон замилування і тон прокурорського допиту. Підібрати правильний тон, себто такий, який би відображав зміст сказаного, для них є проблематично. Стосовно ж випуску новин у програмі, то тут, як правило, переважає тон повного відсторонення або байдужості. З огляду на це, постає запитання — як навчити студентів обирати правильний тон (тембр) матеріалу чи програми. Бо потреба у виробленні таких навичок вже давно назріла, адже, як зауважував Володимир Олійник, мовцеві необхідно знайти свою тональність, щоб говорити без зайвого напруження, своїм природним голосом. Саме це, на його думку, полегшить інтонаційну передачу нюансів думки, відтворення індивідуальності журналіста чи співрозмовника [8, с. 29]. Загальний тон, який журналіст обирає для повідомлюваного тексту, насамперед, повинен відповідати змісту, темі, жанру матеріалу. Головне — це те, щоб тон не суперечив цим чинникам. Скажімо, навряд чи буде доречним піднесений, бойовий тон під час ознайомлення слухачів із таким повідомленням («Студентська хвиля» від 30.09.2011 р. — ведучі Марія Семенко та Ксенія Паламарчук).

Понад 14 тисяч випускників професійно технічних училищ так і не отримали роботи. У тому числі без потрібного направлення залишилися 200 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Генеральна прокуратура України виявила порушення з боку Міністерства освіти і науки, молоді та спорту прав випускників на гарантоване працевлаштування після завершення навчання. Най більше таких випадків зафіксовано у Дніпропетровській, Донецькій та Сумській областях. Порушенно права неповнолітніх на отримання заробітної плати. Крім того, прокуратура називає випадки незаконного вимагання коштів за проходження виробничої практики.

За результатами розгляду подання Генпрокуратури, Міносвітирозробило заходи для усунення виявлених порушень. До відповідальності вже притягнуто 22 винні службові особи.

Вочевидь, що повідомлення подібного змісту слід прочитати з діловою інтонацією, в якій би був ледь помітний натяк на драматичність. Але потрібно уникати сильного трагізму в голосі — хоча б з тієї причини, що у практиці радіомовлення ефір переповнений новинами такого штибу. До речі, Віктор Миронченко наголошує, що коли ви знаєте зміст повідомлення, тональність прочитання, що виражає почуття, з’являється ніби сама собою. Тому дослідник закликає зайвий раз не «грати» радість, обурення, гнів чи ще щось, як це іноді роблять актори. Слова скажуть за вас все, що потрібно, якщо ваш тон відповідає змісту, — зазначає він [5, с. 374].

На думку авторки, кожне конкретне інформаційне повідомлення потрібно ретельно прочитувати зі студентами вголос, з’ясовувати його сутність, намагатися визначити емоційно експресивне забарвлення мови, експериментувати з інтонацією тощо. Бо тільки у такий спосіб можна привчити студентів радіогрупи розвивати у собі мовне чуття, що, власне, є основою формування правильного тембру голосу. Адже, як слушно зауважує Юрій Єлісовенко, в інформаційному мовленні саме за допомогою голосу, його тембру й сили звучання, мелодики й протяжності, підвищення й пониження тону теле- і радіожурналісти зосереджують увагу глядача/ слухача на головних фактах, важливих положеннях, сутності подій, що здебільшого становлять сенс новинного повідомлення [2, с. 164]. До речі, здійснивши інтонаційну диференціацію різних видів теле- та радіомовлення, згаданий учений дійшов висновку, що для інформаційного мовлення найкраще підходять низькі чоловічі й жіночі голоси з оксамитовим тембром та виразною силою голосу [2, с. 167]. Солідарний із ним й Віктор Миронченко, який зазначає, що найпридатнішим для радіомовлення є низький голос, багатий модуляціями. А високі, верескливі голоси, за його словами, справляють неприємне враження, відштовхують слухачів [5, с. 368].

Величезного значення набуває в інформаційному мовленні правильне членування його на мовленнєві ланки або мовленнєві такти, а також використання логічних наголосів.Сту денти мають знати, що перед прочитанням в ефірі повідомлення необхідно поділити на такти, після чого прочитати його спершу тихо, а потім уголос, так, ніби читаєте перед аудиторією слухачів. До вашої уваги приклад членування тексту новини («Студентська хвиля» від 07.10.2011 р. — ведучі Яна Поліщук та Марія Попко).

Відомий американський тележурналіст Ларрі Кінг / хоче підготувати інтерв’ю / з прем’єр-міністром України Миколою Азаровим. Проте візит Кінга в Україну поки відкладено / через хворобу журналіста.

Інформація щодо формату, для якого буде записано інтерв’ю / та інші подробиці / будуть відомі пізніше. За словами прес-секретаря Азарова Віталія Лук’яненка, / журналіст сам звернувся з ініціативою запису інтерв’ю / з Миколою Яновичем. Ларрі Кінг — легенда тележурналістики і людина, / яка взяла інтерв’ю практично у всіх най-

важливіших людей світу / за останні 25 років.

Студентів радіогрупи потрібно привчати до думки про те, що членування тексту інформаційного повідомлення є таким самим необхідним етапом у роботі над ним, як і безпосереднє написання, редагування, оприлюднення в ефі рі. І задля того, щоб ця презентація була гідною, повідомлення слід ділити на відрізки, об’єднані змістом та інтонацією. Крім усього іншого, членування на такти значно полегшує процес прочитування новини в ефірі, дозволяє мовцю зробити вдихвидих, акцентує увагу слухачів на головному, отже, змушує журналіста повсякчас думати про зміст повідомлюваного. До речі, у цьому зв’язку Енвер Багіров та Всеволод Ружников наголошують на тому моменті, що у деяких випадках зміна меж мовленнєвого такту та місця логічного наголосу не лише зміщує змістові акценти, але й різко змінює суть висловлювання [1, с. 253].

Значну роль у новинному мовленні відіграють паузи. Пауза є мовчанням, тим періодом, коли мовленнєві органи відпочивають, відтак, водночас відпочивають й органи слуху співрозмовника. Під час паузи мовець дістає можливість не тільки відпочити, але й зосередитися, осмислити повідомлюване й підготуватися до продовження мовленнєвого процесу. Слухач же під час паузи отримує нагоду засвоїти пропоновану інформацію та спрямувати свою увагу для сприйняття наступних відомостей.

На жаль, під час підготовки та виходу в ефір навчальної радіопрограми «Студентська хвиля» студенти демонструють таку високу швидкість мовлення, що про паузи просто забувають. Вони, здебільшого, дотримуються думки, що в певну одиницю часу потрібно вмістити якомога більше інформації. Подібна установка є однозначно хибною, адже без пауз — логічних, психологічних та люфтових або повітряних — мовлення стає безграмотним, неживим, тьмяним. З огляду на зазначене вище, на практичних заняттях викладачеві варто вдатися до експерименту — перший раз прочитати студентам інформаційне повідомлення без будь-яких пауз, другий раз навпаки — дотримуючись усіх необхідних зупинок у голосі. Це стане своєрідною порівняльною характеристикою прочитання й звучання новини, внаслідок чого студенти змушені будуть самі переконатися у важливості використання пауз. Задля досягнення кращого ефекту обидва варіанти повідомлення (з паузами й без них) можна записати у радіостудії та послухати їх ніби з ефіру.

Серед невербальних засобів інформації вирізняється темп мовлення, себто швидкість його протікання у часі. У практиці радіомовлення вибір темпу зумовлюється цілою низкою чинників — жанром програми чи окремо взятого матеріалу, темою, мовленнєвою ситуацією, часом виходу в ефір, особливостями темпераменту ведучого тощо. Звісно, що темп політичного ток – шоу відрізнятиметься від темпу культурологічної програми, а темп випуску новин не може бути порівняний із темпом репортажу про гострий футбольний матч. Тому вибір швид кості протікання мовлення залежить пов ною мірою відпризначення передачі. У разі, якщо темп обраний неправильно, є хаотичним, та ким, що весь час змі нюється, він перетворюється із засобу впливу на слухача на прикру перешкоду. Звернімо увагу на такий прикметний факт: майже тридцять років тому Енвер Ба гіров та Всеволод Ружников наголошували на тому, що і необґрунтована скоромовка, і невиправдана загальмованість мовлення вимагають значних зусиль для його сприйняття і роблять мовлення менш комунікабельним [1, с. 255]. Справді, процес комунікації порушений, бо на слухача або навалюється стрімкий по тік інформації, або він разом із мовцем затримується на кожному слові чи словосполученні. В обох випадках мовлення стає монотонним, нецікавим, і слухач пе ремикається на іншу радіостанцію. Добре, якщо він повернеться до вашої радіостанції. Але цілком реальна й зовсім інша ситуація.

Розглядаючи питання темпу мовлення в інформаційному радіомовленні, слід зважати на те, що тут є свої закони. По-перше, збільшення темпу мовлення має чіткі межі, які зумовлені особливостями психічних можливостей людини. Маємо на увазі сприйняття та розуміння інформації. Відомості, що передаються зі швидкістю 180 слів на хвилину й більше, слухач не сприймає. Через те потрібно пам’ятати таке: як би вам не хотілося збільшити обсяг інформації у новинах, на радіо виглядає повним безглуздям пришвидшувати темп мовлення понад певну межу. Інакше ви ризикуєте перетворити інформаційний випуск на словесне місиво. По друге, сповільнення темпу мовлення призводить до надмірності  інформації, а це потребує значних зусиль волі слухача з тим, щоб дослухати програму до кінця. Власне, важко визначити, в якій ситуації слухач докладає більших зусиль для сприйняття новин — коли ведучий вдається до скоромовочного темпу чи коли він гальмує на кожному слові або словосполученні. Тому невипадково у практиці радіомовлення, здебільшого, використовується середня швидкість мовлення — 120 слів на хвилину.

Слід зауважити, що сьогодні навчити студентів радіогрупи правильному темпу мовлення є непростим завданням. І складність роботи у цьому напрямі продиктована тим, що студенти автоматично переймають ту шалену швидкість мовлення, яку вони чують з ефіру радіо й телебачення. Їм видається, що саме темп скоромовки є єдино прийнятним, ба навіть модним, під час презентації навчальної програми «Студентська хвиля». Вони шукають виправдання у тім, що практично на усіх радіо-  й телеканалах ведучі подають інформацію надзвичайно швидко. Про цю ж проблему говорить і уже згадуваний нами Віктор Миронченко. На його думку, студенти не можуть одразу навчитися зберігати належні паузи між думками і фактами, що викладаються. Не можуть, зауважує він, уникнути поспішності та одноманітності читання. А тим часом слухач ніколи не повинен відчувати, що журналіст читає рукопис [5, с. 375].

На мою думку, варто постійно проводити ділові ігри з метою довести, що темп скоромовки і темп гальма є крайнощами у професійному спілкуванні радіожурналіста. Сутність однієї із таких ділових ігор полягає у тім, що потрібно дуже уважно послухати інформаційний випуск у темпі скоромовки. А по закінченні слухання докладно розповісти, які саме новини ви запам’ятали. Причому відповідь мусить бути не тільки про те, що запам’яталась новина про певну подію чи явище. Потрібно розповісти подробиці того, що найбільш запам’яталося. Практика проведення подібної ділової гри засвідчує те, що студенти, як правило, можуть окреслити лише загальну тему новини, а от пригадати її подробиці, нюанси є складним завданням. Інакше кажучи, темп скоромовки не дозволяє їм належним чином сприйняти та засвоїти зміст повідомлюваного. Себто у такому разі процес ознайомлення з випуском новин для них є суто формальним, хаотичним.

Деякі вчені та, зокрема, Віктор Миронченко привертають увагу до взаємозалежності темпу мовлення та значення інформації. Він наголошує на тому, що виклад менш важливого матеріалу ведеться швидше, але на окремих найважливіших його частинах робиться наголос шляхом уповільнення темпу мовлення. Найкраще, за його словами, коли мовець періодично міняє темп мовлення [5, с. 375].

На моє переконання, надзвичайно важливим під час підготовки навчальної інформаційної програми «Студентська хвиля» є утверджувати студентів у думці, що темп скоромовки у новинному мовленні є не лише неприйнятним, але й шкідливим і для слухача, і для журналіста. До речі, у цьому зв’язку слід прислухатися до Юрія Єлісовенка, який говорить про те, що під час озвучення інформації майже зовсім відсутні повільні та надто швидкі темпи. Переважають, за його словами, помірно прискорені та ледь пожвавлені темпи, хоча успішно використовуються від спокійного, помірного до швидкого [2, с. 167]. Зауважмо — йдеться про помірно прискорені та ледь пожвавлені темпи, але аж ніяк не розглядається темп скоромовки.

Студентам радіогрупи конче необхідно зрозуміти одну вельми вагому річ — будь-які матеріали, що звучать по радіо, забарвлюються ставленням журналіста. Незалежно від того, хоче журналіст цього чи ні. Тут мається на увазі журналіст і як людина, і як громадянин, і як фахівець. Тому ці матеріали несуть у собі додаткову інформацію, що не міститься у тексті. Але така інформація у поєднанні зі змістом мовленого має колосальний вплив на слухацьку аудиторію. Через те і неправильно обраний тон мовлення, що входить у дисонанс зі змістом і жанром передачі, і відсутність членування тексту на мовленнєві такти, і нехтування різного роду паузами, і темп скоромовки або гальма свідчать лише про одне — перед мікрофоном журналіст із пустою душею, байдужий, сірий, невиразний. Дуже сумнівно, щоб такий мовець викликав довіру слухачів до виголошеного ним слова. При цьому, словесна сутність може бути зведена нанівець, інтонаційний малюнок увійде з нею у суперечність, але саме цей інтонаційний малюнок мовленого викличе значно більшу довіру слухачів, аніж зміст слів.

З огляду на зазначене вище, кожний майбутній радіожурналіст зобов’язаний мати точне уяв лення про роль та значення невербальної інформації у радіомовленні та уміти вправно нею користуватися.



Номер сторінки у виданні: 169

Повернутися до списку новин