Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Формування системи знань про людину в учнів старшої школи в процесі роботи з навчальною книгою

Тематика: ПЕДАГОГІКА




Галина Васьківська, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, завідувачка лабораторії дидактики Інституту педагогіки НАПН України

УДК 37.091.64(075): 37.042

 

У статті розглянуто можливості навчальної книги у процесі формування системи знань про людину в старшокласників як найзначнішого компонента їх соціального досвіду. Акцентовано увагу на необхідності введення методологічних знань при побудові навчального матеріалу як допоміжного засобу в умовах інтенсивного інформаційного поля.

Ключові слова: навчальна книга, система, знання, людина, зміст освіти, навчальні предмети, методологія..

 

В статье рассмотрены возможности учебной книги в процессе формирования у старшеклассников системы знаний о человеке как наиболее значимого компонента их социального опыта. Акцентировано внимание на необходимости введения методологических знаний при построении учебного материала как вспомогательного средства в условиях интенсивного информационного поля.

Ключевые слова: учебная книга, система, знание, человек, содержание образования, учебные предметы, методология..

 

In the article deal possibilities of a school textbook in the process of forming a system of knowledge about the person as the most significant component of social experience. Attention focuses on the needs to incorporate methodological expertise in the construction of educational material as an aid in the intensity of information growth.

Key words: textbook, system, attainments, individual, content of formation, subjects, methodology..

 

Сучасний соціально економічний стан будь якої розвинутої країни вимагає системного стилю мислення, спрямованого на цілісне сприйняття об’єктів і відповідну діяльність (економічну, технологічну, соціальну, екологічну тощо), на пошук взаємозв’язків різних знань і підходів. Основу системного стилю мислення становлять фундаментальні ідеї, принципи, уявлення, погляди на діяльність, об’єктивну реальність, роль людини у її формуванні й становленні. Базові образи об’єктивної реальності, їх формування мають становити підґрунтя змісту навчальної книги.

Як свідчить історія людства, в усі часи навчальна книга була одним з основних інструментів поширення соціальних і культурних цінностей. Відтак, і реформування освіти в Україні передбачає оновлення змісту навчальних курсів, які мають орієнтуватися на соціальний та особистісний розвиток учня. Нині, в умовах нових методологічних орієнтирів в освіті, трансформації освітніх парадигм змінюються роль і значення навчальної книги як інструменту передавання соціальних і культурних цінностей та розвитку творчих задатків у кожної дитини. Одним з важливих завданьнавчальної книги є формування в учнів відчуття об’єктивної реальності, тобто створення цілісного образу світу на основі єдності природничого і гуманітарного знання. Творення моделі сучасної картини світу в свідомості учнів уможливлюється за умови формування системи знань про людину через синтез природничого знання з гуманітарним. Для ефективного розв’язування проблеми формування знань про людину учні мають розвивати не лише образне мислення, а й наукове. Фор му вання наукового стилю мислення здійснюється всередині певної галузі знання, між різними галузями природничого, а також гуманітарного знання, природничими і гуманітарними науками та на методологічному рівні.

Ґрунтовно дос ліджували питання створення навчальної книги Ю.Бабанський, Н.Бу ринська, І.Каїров, В.Краєвський, І.Лер нер, В.Мадзігон, О.Савченко, М.Скат кін та ін.; формування системи знань і реалі за ціїї ї у шкільних підручниках — В.Бондар, С.Гончаренко, І.Ма лафіїк, А.Степанюк, В,Сухом лин ський та ін. Проаналізувавши різні дослідження щодо створення навчальної книги, ми дійшли висновку, що дослідники неодностайні щодо її ро лі і значення в навчальному процесі. Так, І.Лер нер зазначає, що підручник — це засіб засвоювання змісту освіти. І.Каїров розглядає підручник як книгу, що містить науковий, послідовний і доступний для учнів виклад матеріалів змісту навчального предмета, який відповідає програмі і вимогам дидактики. На думку В.Краєвського, така книга є формою фіксації змісту, проекцією цілісності навчання, в осно ві якої лежить діяльність учителя і учнів. В.Беспалько вважає підручник комплексною інформаційною моделлю, що відображає чотири елементи педагогічної системи — цілі навчання, зміст навчання, дидактичні процеси, визначені організаційні форми навчання, яка дає змогу відтворити їх на практиці.

Використання засобів узагальнення ідей, принципів, понять і закономірностей при засвоєнні навчального матеріалу пропонує О.Маркушевич. Він обґрунтовує, що в такий спосіб можна охопити більше фактичного матеріалу, полегшити його вивчення та використання здобутих знань [6]. На думку М.Енікеєва, усвідомлення учнями життєвого значення теоретичних знань є не лише метою, а й умовою успішного навчання. В.Пунський зазначає, що в навчальних книгах слід посилити дедуктивний спосіб формування теоретичних знань, і чим раніше вони будуть уведені, тим ширшими стануть можливості для навчання учнів умінню ними оперувати [8, с. 62–68]. Можливість введення теоретичних знань на ранніх етапах вивчення біології з використанням дедуктивно індуктивного підходу до їх конструювання обґрунтувала Н.Міщук [7].

Результати всеукраїнського репрезентативного опитування, проведеного наприкінці 2011 року Інститутом педагогіки НАПН України та Інститутом соціології НАН України, засвідчили: 53,8% учителів країни вважають, що сучасна школа, аби якомога успішніше виконувати покладені на неї навчально виховні і соціалізаційні завдання, потребує забезпечення пе дагогічного процесу навчальними книгами нового покоління.

Мета статті. Сучасна школа має здійснювати такий рівень підготовки, який в умовах динамічного розвитку суспільства дасть змогу новій особистості орієнтуватися не у вузькій галузі, а в проблемі в цілому. Має відбутися переосмислення змісту освіти, переорієнтація на загальнолюдські знання, усвідомлення взаємовідносин людини, суспільства і при роди. Зміст навчальної книги має базуватися на доборі тем, які є соціально і особистісно значущими, навколо яких групується вивчення фізичної, біологічної, хімічної, екологічної, економічної, суспільствознавчої та іншої інформації. Необхідно надати належну увагу практичному оволодінню учнями методологічними знаннями. В учнів має бути сформована система знань про людину через явища навколишнього світу.

Протягом століть і донині створення підручників орієнтоване на вузькопредметні знання, вміння і навички, що зумовлюється предметоцентричним підходом при структуруванні змісту шкільної освіти і, зокрема, знаннєцентричним — при визначенні змісту кожного навчального предмета.

У сучасних дослідженнях, що стосуються питань якісного навчання учнів, стверджується необхідність засвоювання ними системних знань. Підставою для застосовування такого підходу є положення про те, що і наука, і навчальний предмет завжди є системою фактів, категорій, законів, у яких відображено певні сфери реального світу і закономірності їх розвитку. «Природа не є розділеною на дисципліни. Немає явищ фізичних, хімічних, біологічних тощо. Дисципліни — це способи, за допомогою яких ми вивчаємо явища, вони обумовлені точками зору, а не об’єктами спостережень. Отже, поділ науки на дисципліни є не що інше, як певна система знань. Її організацію не можна змішувати з організацією самої природи [1, 12]». Звідси випливає основна вимога до засвоювання знань: забезпечити в процесі вивчання кожного предмета адекватне відображення в свідомості учнів системи науки, сприяти засвоюванню ними системних знань. Необхідність виконання цієї вимоги обумовлено тим, що тільки через систему знань пізнають закони, що лежать в основі всіх явищ природи і суспільства, засвоюють діалектику розвитку матеріального світу [12].

За визначенням багатьох дослідників, зміст освіти розглядають як систему наукових знань, умінь і навичок, в процесі оволодівання якими в учнів формується науковий світогляд, розвиваються мислення і здібності [10]. З огляду на це, особливого значення набуває теоретична підготовка учнів, що передбачає засвоєння ними фундаментальних знань і формування готовності до практичного їх застосовування. Це стає можливим за умови, якщо знання вирізняються функціональною повнотою, що властива лише системі.

Сучасна структура загальної освіти не забезпечує достатньої фундаментальності і практико орієнтованого напряму освіти. У змісті підручників з багатьох предметів хоч і активно використовують міжпредметні зв’язки, проте вони не формують цілісної уяви про сутність знань, що культивуються. «Багатство переліку дидактичних одиниць змісту освіти нівелюється відсутністю єдиного змістового стрижня [4, 13]».

Запити і потреби особистості формують за допомогою образів внутрішнього і зовнішнього світів. До образів внутрішнього світу належать стійкі уявлення про себе, свою родину, дім, друзів тощо. Ці образи формують на побутовому рівні, вони постійно потребують змістової освітньої підтримки. Образи зовнішнього світу орієнтовані на створення широкого освітнього світогляду особистості. Баланс образів, що формуються, ґрунтується на контекстному співвідношенні та взаємодії знань і вмінь, закладених у зміст освіти, який реалізовують через навчальні книги. Наприклад, літературний твір, який є важливим для розуміння законів права, може вводитися як дидактична одиниця до розділу правознавства. Дидактичну одиницю з розділу географії можна ввести до розділу іноземної мови тощо. Така інтеграція знань, звісно, може призвести до деяких повторів, але це лише на користь ефективному засвоєнню системи знань. Водночас кількість дидактичних одиниць може бути значно зменшена, що не зашкодить загальноосвітнім цілям. Суспільство і держава загалом зацікавлені в освіті, максимально орієнтованої на суспільні потреби. Це і має бути основою створення образної мережі змістової структури освіти взагалі. При цьому головним завданням буде вилучення непотрібних образних вузлів або навпаки — їх збільшення.

Для позитивного результату слід сформувати освітню метастратегію, систему базових методологічних підходів, що забезпечать кількісні та якісні параметри змісту середньої і вищої освіти. Така метастратегія можлива як образна метастратегія.

У контексті порушеної проблеми постає необхідність побудови загального базового змістового тезауруса, що вміщує найважливіші образи. Такі образи мають вивчатися чи засвоюватися більшою або меншою мірою. Проте можливе створення додаткового змістового тезауруса, який об’єднає образи, що є важливими в концептуальному плані для двох-трьох предметів. Поєднання змістових тезаурусів дасть змогу розробити загальне образне поле для основних освітніх предметів, виявити провідні змістові конфігурації, а головне — сформувати зміст освіти, максимально задовольнить особистість, суспільство і державу. Загальне образне поле утвориться за умовиформування глибоких уявлень про деяку кількість базових образів, засвоєння понять і навичок, пов’язаних з кожним із базових образів. Сприйняття базових образів проходить через усі гуманітарні й природничі предмети, що формують систему знань про

людину. В подальшому можливе поглиблене вивчення окремих предметів, але сформована система буде фундаментом для цього. Зокрема, можливе створення на основі мережі базових образів гуманітарної і природничої освіти моделей профільної освіти. Залежно від спеціалізації певної моделі, мають бути відібрані найактуальніші образи, які підлягатимуть методичному обробленню на основі профільних, базових і кур сів за вибором.

Світ, як і кожна його частинка, є нескінченним і невичерпним у своїх властивостях, процесах, зв’язках і відношеннях, у своєму розвитку та змінах. Водночас людина здатна пізнати світ лише в певних для кожного історичного етапу межах людського пізнання, яке постійно рухається вперед [3].

Суперечність між нескінченністю предмета пізнання (світом) і кінцевістю самого пізнання (соціального досвіду) розв’язується в процесі поступального руху пізнання до істини. Це є су перечність за ємністю. Проте відображення предмета не збігається з самим предметом не лише за ємністю, а й за способом його утворення. Філософи вважають: якщо людина своєю свідомістю відображає предмет, який існує незалежно від неї, то це не означає, що свідомість просто і безпосередньо, «мертво», як дзеркало, відтворює це відображення. Поперше, образи дійсності, що виникли у свідомості людини напочатку, мають багато привнесеного самим суб’єктом, що не притаманно об’єкту. По-друге, і це важливіше, закономірності й сама послідовність розкриття однієї, повнішої відносної істини за іншу, не відповідає в загальному вигляді поступовості виникнення відповідних їм ступенів у розвитку самого об’єкта, а зумовлена двома взаємопов’язаними обставинами: об’єктивною природою предмета вивчення, його структурою, з одного боку, і своєрідністю самого процесу, його внутрішньої специфі ки — з іншого. Саме тому пізнання людиною цієї структури не копіює того шляху, яким сама ця структура виникла в процесі розвитку цього об’єкта. Отже, існує невідповідність між тим, що дано людині об’єктивно як предмет вивчення, і тим, у який спосіб в неї створюється суб’єктивний образ об’єктивного світу [5].

Практична реалізація зазначених підходів вимагає істотного поєднання наукового, практичного і світоглядного підґрунті у загальноосвітніх предметах. Інваріантний, базовий компонент їх змісту має сприяти формуванню в учнів уявлення про сучасну об’єктивну реальність; у варіативній частині змісту освіти має бути забезпечене активне і творче знайомство учнів з прикладними аспектами фундаментальних знань, які формуються з урахуванням їхніх запитів [11].

Зміст освіти, як відомо, реалізується через навчальний предмет, який, у свою чергу, є еквівалентом певної науки. Формою фіксації змісту освіти, а отже, і відповідної науки є навчальна книга. Будь-яка наука має логічну структуру, що складається із взаємопов’язаних компонентів, а саме: основи науки — положення, що визначають статус відповідної системи знань і окреслюють специфіку певної науки; теорії — основні міркування про сутність різних явищ, їх специфіку і розвиток; закони і закономірності — причиново наслідкові зв’язки між характерними явищами і фактами певної науки; категорії, поняття, терміни — специфічний мовленнєвий і змістовий вираз певних явищ; принципи, правила, постулати — нормативні функції певної науки, її роз’яснення для розуміння явищ, фактів і відповідних видів діяльності щодо пізнання і використання їх; методи — застосовуються певною наукою для одержання нових фактів, їх теоретичного обґрунтування; ідеї і гіпотези — не зовсім доведені в науці положення, але вони визначають тенденції розвитку певної науки; факти — емпірична база науки, що передбачає експериментально-дослідницьку перевірку і фіксує відкриття в певній науці.

Навчальні предмети, відповідно до відображених у них науках, також мають свою логічну структуру, свої дидактичні і методичні основи, теорії, закони, закономірності, категорії, принципи, правила, поняття, терміни, факти. Найзміннішим компонентом наукового знання є факти, які через масивність призводять до перевантаження змісту освіти, а головне — до нагромадження зайвої інформації, що унеможливлює ефективне засвоювання навчального матеріалу.

Такі складові науки як її основи, теорії, закони, категорійний апарат — стабільніші. Введення їх до шкільної начальної книги сприятиме ущільненню навчального матеріалу, який орієнтуватиметься не лише на запам’ятовування, а й на усвідомлення і пізнання сутності явищ, що вивчаються. Необхідною умовою такої важливої тези «навчити вчитися» є співпраця всіх авторів, які мають вирізнити у своїх предметах ті чи інші компоненти наукового пізнання, розробити цикл інтегрованих завдань, що сприятимуть розвитку пізнавальних інтересів учнів, спонукатимуть до усвідомленого засвоювання знань про людину з різних навчальних предметів — географії, історії, біології, економіки, літератури, мистецтва.

Для формування системи знань про людину — масивного аспекту соціального досвіду, що має вагоме значення, найважливішу роль відіграє не просте запам’ятовування навчального матеріалу, а його розуміння [9]. Звісно, перевірити ефективність засвоєння навчального матеріалу на рівні розуміння складніше, ніж на рівні

запам’ятовування. Необхідно переказати зміст певних фактів, законів, ідей, теорій тощо із «вдумливим відтворенням».

Засвоєння навчального матеріалу на рівні розуміння сприяє вмілому використанню здобутих знань для ефективної творчої діяльності учнів, які мають володіти: асоціативністю мислення — вмінням самостійного перенесення знань у нову ситуацію; аналітичністю мислення баченням структури складного об’єкта; комбінаторною здібністю — вмінням комбінувати вже відомі способи розв’язання проблеми у новий спосіб; цікавістю, допитливістю — прагненням пояснити незрозумілі явища; критичністю мислення — вмінням відстоювати свою позицію; системністю мислення — всебічним розглядом тих чи інших об’єктів і явищ; евристичністю мислення — розвинутою інтуїцією, інсайтом тощо [2, с. 413–414].

Висновки. Системний характер знань про людину зумовлює їх концептуальну єдність на основі диференціації та інтеграції відповідних компонентів. Для характеристики досліджуваної системи знань про людину слід виявити їх дидактичну структуру, мережу зв’язків між складниками, якими є системи знань з різних предметів.

Аналіз отриманих результатів (всеукраїнське репрезентативне опитування, проведене у вересні жовтні 2011 року Інститутом педагогіки НАПН України та Інститутом соціології НАН України) засвідчив, що старшокласникам, серед іншого, не вистачає системності у знаннях з основ психології (53,3%), автосправи (35,5%), правознавства (31,9%), основ філософії (24,4%), основ практичної риторики (19,0%). Зі здобутими знаннями, набутими вміннями, сформованими навичками і засвоєними компетенціями учністаршої школи зустрінуть доросле життя так: з інтересом — лише 64,5%, з оптимізмом — тільки 56,3%, з надією — менше половини (49,9%), з упевненістю — лише 39,0%, з радістю — всього 38,6%!

Якщо розглядати випускника середньої загальноосвітньої школи як результат її діяльності, то очевидним стає те, що формування системи знань про людину постає як потреба і проблема водночас. З погляду випускників (11-класників) ЗНЗ України, серед головного (навіть попри нерайдужні настрої на перспективу) у своїх планах на майбутнє вони сподіваються: створити сім’ю (58,1%), знайти цікаву роботу (43,2%), здобути якісну вищу освіту (39,4%), зробити кар’єру в суспільно політичній або бізнесовій сфері (30,8%), виховати хороших дітей (26,7%).

Цілісна система знань про людину може бути сформована на основі низки наукових предметів, знання кожного з яких є внеском у розв’язання окресленої проблеми не відокремлено, а у взаємодії. Система знань про людину — це сукупність різних видів взаємообумовлених і взаємозалежних знань, умінь і навичок. Її засвоєння створює оптимальні можливості для успішної практичної життєдіяльності.



Номер сторінки у виданні: 220

Повернутися до списку новин