Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Основні політичні партії молодої демократичної держави





Валентин Галунько, доктор юридичних наук, доцент, директор Інституту права і суспільних відносин Університету «Україна»

Василь Базів, кандидат політичних наук, в.о. професора кафедри суспільно-політичних наук, глобалістики та соціальних комунікацій Університету «Україна»

УДК 328.32

 

У статті сформовано ідеальну модель співвідношення партійного впливу на формування влади молодої демократичної держави, через розбудову засобами громадянського суспільства основних масових економічної і соціальної партій у коаліції із невеликими, зелених та ідеологічних правої і лівої партіями.

Ключові словагромадянське суспільство, демократія, партійна система, партія, соціальний популізм

 

В статье сформировано идеальную модель соотношения партийного влияния на формирование власти молодого демократического государства. Через развитие средствами гражданского общества основных массовых экономической и социальной партий в коалиции с небольшими, зеленых и идеологических правой и левой партиями.

Ключевые слова: гражданское общество, демократия, партийная система, партия, социальный популизм

 

Formed ideal model value party influence on the formation of government of the young democratic state. This is done by means of a civil society. By building the main mass of economic and social parties in coalition with small, green and ideological right and left parties.

Key words: civil society, democracy, party system, party, social populism

 

Україна є молодою державою, громадяни якої переборюють чисельні труднощі у становленні громадянського суспільства. Для того, щоб розбудувати молоду демократичну державу суспільству має бути запропонована сукупність ідей, які не викликають принципових заперечень в середовищі, вони мають бути не прив’язані до поточної ситуації та конкретних політиків, прості та зрозумілі пересічним громадянам [1].

До проблеми розвитку теорії партійної системи України звертали свої погляди вітчизняні вчені О. Єржов [2], В. Кафарський [3], В. Ковальчук [1], Б. Кушнірук [4], О. Скакун [5] та ін. Проте вони свої наукові пошуки зосереджували на більш загальних чи суміжних викликах, не ставили своїм завданням сформулювали ідеальну систему партійної системи молодої демократичної держави.

Мета статті полягає в тому, щоб на основі аналізу теорії та практики розвитку громадянського суспільства сформулювати ідеальну модель співвідношення партійного впливу на формування влади молодої демократичної держави, взявши за основу двох з половиною партійну систему.

Остання епоха входження українських земель до складу іноземних держав наклала значний негативний відбиток на наше суспільство. Колективістка ідеології, перевага публічного інтересу перед законними приватними потребами, апогеєм якого став голодомор українського народу 1932–1933 рр., що не тільки фізично знищив еліту нації, але й привив значній кількості населення погляди соціального популізму.

Відповідно до якого громадяни для задоволення своїх потреб стали опиратись не на свою працю, а на допомогу держави. Як результат, кількість не працюючих в нашій державі стрімко зростає, а й так незначна кількість підприємців зменшується. Усе це поступового призводить до економічного, фінансового та соціального самознищення держави.

Мало у кого виникає сумнів, що незалежна Україна є найбільшим благом. Однак можливості, які надала нам незалежність залишились не реалізованими. По суб’єктивним чинникам громадяни України не стали багатими і здоровими, поважними в інших країнах.

У чому ж причина? Чому наше суспільство, яке було по оцінках міжнародних експертів у найкращих стартових умовах не змогло досягти заможності та поваги міжнародної спільноти? На наш погляд, основною причиною був обман. На зорі утвердження незалежності національний політичний рух, обіцяв «ману небесну» на другий день після проголошення незалежності. На відміну від них народні рухи прибалтійський країн чесно говорили про усі труднощі перших років незалежності. Відповідно влада Естонії, Латвії і Литви змогли згуртувати своїх громадян на наполегливу працю в умовах тимчасового погіршення їх добробуту і комфорту. Наприклад, завдяки цьому вони успішно пережили енергетичний шантаж Росії, ще в дев’яностих роках минулого століття.

В Україні ж кожна наступна влада приходила до управління країною на гаслах соціального благополуччя. І що є об’єктивним, рідко дотримувалась своїх обіцянок. Позитивним виключенням із зазначеного став час другого президентства Л. Д. Кучми, коли завдяки прагматичній економічній політиці, запровадження спрощеної системи оподаткування вдалось досягти найкращих у Європі темпів економічного росту [6]. Ще одним позитивним чинником стало намагання говорити правду народу, що робила політична партія «Сильна Україна», вона у всій час отримувала значну підтримку виборців.

Однак, в умовах сьогодення ми маємо «потужні» політичні функціонально-прагматичні, а не ідеологічні чи класові партії [7], основним засобом приходу до влади й її утримання є соціальний популізм [8, c. 12]. При цьому соціально-економічні проблеми консервуються і переносяться для вирішення тяжкою ношею на майбутні покоління, наприклад: не ринкова ціна на газ для населення; наявність великої кількості пільговиків; зростаюча кількість пенсіонерів; неефективна система охорони здоров’я і вищої освіти; роздутий, але з низькою зарплатою державний апарат.

Усе це тяжким тягарем лягає на плечі платників податків. Так як усім більш менш освідченням людям відомо, що держава з ринковою економікою безпосередньо нічого не вироблює, вона цю функцію делегує суб’єктам господарювання, в першу чергу приватної форми власності. Саме вони є основним джерелом наповнення державного й місцевого бюджетів, разом з митними зборами у країнах з низьким рівнем виробництва та податком на багатство в країнах з високим рівнем життя.

Тим самим, держава з ринковою економікою безпосередньо не займається виробництвом, вона залишає за собою фіскальну роль легально відібрати частину доходу з суб’єктів господарювання і багатих громадян, на цій основі забезпечити функціонування державного апарату та через соціальну функцію задовольнити мінімальні потреби непрацюючих.

Одночасно зазначимо, що у сфері демократії Україна досягла деяких успіхів. За незначним винятком, можна стверджувати, що джерелом влади в Україні став народ. Це підтверджується і тим, що у нас періодично змінюється влада. Україна має багатопартійну систему. Офіційно зареєстровані 200 політичних партій. В останніх парламентських виборах до Верховної Ради України брали участь 87 політичних партій, 9 з яких стали парламентськими [9].

На цьому етапі розвитку молодої країни велика кількість партій є об’єктивною реальністю. У майбутньому народний відбір буде їх кількість зменшувати. Відповідно виникає питання: які партії потрібні народу України?

Звернемось до функціонального аналізу. Основними функціями держави є соціальна і економічна [10]. Вони доповнюють одна одну: з одного боку, за допомогою економічною функції забезпечуються соціальні стандарти; з другого, соціальна функція забезпечує стабільність у суспільстві зниження протиправних посягань на право власності суб’єктів господарювання та на їх власників, що дозволяє бізнесу нормально розвиватись. Проте, на певних етапах розвитку псевдо-соціальної держави соціальна функція вступає у протиріччя з економічною, коли в суспільстві домінує соціальний популізм, а економіка розвивається незадовільно.

На наш погляд, провідні партії молодої держави мають розбудовуватись саме на економічній та соціальній концепціях. Обов’язково підкреслюємо відокремлено одна від одної. Поєднати в одній політичній партії економічну і соціальну стратегії неможливо. Хто на папері це засвідчує, на практиці здійснює обман виборців. Тим самим, за своєю сутністю провідними партіями майбутнього має стати економічна та соціальна партії.

Економічна партія (незалежно від назви) має відстоює в першу чергу права і законні інтереси підприємців. Основні положення її програми: зниження кількості й ставки податків, інших обов’язкових соціальних платежів; забезпечення умов для розвитку підприємництва, в першу чергу забез печення низьких кредитних ставок для розвитку бізнесу, прийняття ліберальних економічних законів, мінімізації господарської звітності, ліквідація інституту ліцензування господарської діяльності, ліквідація корумпованих неефективних контролюючих органів, наприклад, санітарного і пожежного нагляду, лібералізація законодавства щодо виділення земельних ділянок для суб’єктів господарювання, прозорі умови оренди та розподілення державного замовлення, заборона близьким родичам високопоставлених чиновників займатись бізнесом тощо.

Одночасно така партія має відстоювати непопулярні рішення щодо зниження державних витрат: замороження пенсій та зарплат працівникам бюджетної сфери; скорочення працівників, які утримуються за рахунок бюджету; позбавлення або замороження соціальних пільг.

Серед когорти існуючих партій є такі, які можна називати економічними. Однак в умовах сьогодення через соціальний популізм, вони не дуже політично успішні. Наприклад, Партія промисловців і підприємців України [11]. Проте, як позитивний так і негативним досвід таких політичних сил є унікальним та має використовуватись з метою розбудови майбутньої потужної економічної партії.

До лав такої партії мають вступати громадяни України, які своєю працею хочуть забезпечити собі й своїм дітям усі матеріальні і духовні настанови. Які хочуть бути максимально незалежними від держави, користуватись повагою суспільства, як джерела забезпечення добробуту усіх інших верств населення. Це економічна, фінансова, наукова, культура, спортивна та інша еліта суспільства.

Проблема формування такої еліти є значною. Тут потребують вирішення два основних виклики: по перше, консолідувати економічно активних громадян, які розпорошені по іншим «прагматичним» партіям; по-друге, збільшувати кількість підприємців, щоб їх кількість разом із близькими перевищувала 50 відсотків від загальної кількості громадян України. Тоді така партія може стати масовою і результат на виборах економічної партії до парламенту та органів місцевого самоврядування близько 40 % стане реальним.

Що стосується іншої провідної політичної сили, яка відображає соціальну функцію то тут, політичний бомонд перенаповнений такими партіями, які обіцяють незахищеним верствам населення значні соціальні блага. На жаль більшість із них не вказує джерела покриття обіцянок.

Потужні соціальні партії є не невід’ємним елементом демократичного суспільства. Як правило такі партії в умовах сьогодення називаються соціалістичними, або соціал-демократичними. По сутті їх програмними засадами є: збільшення податків, інших соціальних платежів, якими обкладаються суб’єкти господарювання і багаті громадяни та на цій основі збільшення заплат та інших соціальних пільг непрацюючим та працівникам, які фінансуються із бюджету.

Такий підхід дає тимчасовий позитивний ефект для добробуту громадян. У довгостроковій перспективі в умовах глобалізації і СОТ капітал з таких країн витікає, ріст економіки країни гальмується (Франція 2012 р. [12]), уряд змушений забезпечувати соціальні видатки або за рахунок друкарського верстату, що приводить до інфляції (Україна 1993 р. інфляція склала 4834,9% [13]), або до залучення зовнішніх запозичень (в 2011 р. борг Греції склав 360 млрд євро, що склав 165% ВВП [14]). Що у будь-яком уразі з часом призводить до негативних наслідків для пересічних громадян (в першу чергу зменшення реальних доходів) виходом із якого є, або повернення до влади економічної політичної сили, або революційна ситуація [15].

У цілому потужні економічна й соціальна партії забезпечують прогресивний рух держави. Економічна партія забезпечує значний розвиток економіки, збагачення чисельно еліти, при деякому застої у рості благополуччя соціально незахищених верств населення й державних службовців. Соціальна партія забезпечує тимчасове зростання добробуту усіх бюджетників, при збільшенні податків, що призводить до застою в економічному розвитку держави. Відповідно суспільство залежно від реального стану речей і особистих подавань періодично міняє собі владу з економічної на соціальну і навпаки.

Зазначені політичні сили мають бути домінуючими, але не єдиними гравцями на політичній арені. Сучасне суспільство не може існувати без такої політичної сили, як «партії зелених», яка забезпечує екологічну функцію. Зелені партії діють на принципах зеленої політики захисту навколишнього середовища [16]: «дозволено усе крім того, що наносить шкоду природі». Крім того вагомим чинником стримувань і противаг залишаються ідеологічні ліві і праві партії [17]. Дві останні мають балансувати на грані прохідного бар’єру [18].

Отже, найбільш вдалою моделлю молодої демократичної держави є двох з половиною партійна система, коли: існують дві основні партії: економічна і соціальна, які займуть домінуюче положення у парламенті (від 30 до 40 % мандатів) та невеликі партії: партія зелених (до 10%) й ідеологічні праві й ліві партії (до 8%), що забезпечить поступальний розвиток держави без потрясінь і революцій.

Як добитись такого стану речей? Однозначної відповіді на це питання немає. Але до такого стану речей, за ради щасливого майбутнього своїх дітей, має прагнути уся вітчизняна еліта. Питання формування цивілізованої політичної моделі це стратегічне завдання усього вітчизняного суспільства й провідний чинник існування незалежної України у майбутньому та благополуччя майбутніх поколінь українців.



Номер сторінки у виданні: 73

Повернутися до списку новин