Український науковий журнал

ОСВІТА РЕГІОНУ

ПОЛІТОЛОГІЯ ПСИХОЛОГІЯ КОМУНІКАЦІЇ

Університет "Україна"
Всеукраїнська асоціація політичних наук (ВАПН)

Інституційне забезпечення політики національної безпеки в гуманітарній сфері





Леонід Чупрій, кандидат філософських наук, доцент, докторант відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень

УДК 32.1

 

У статті здійснюється аналіз інституційного забезпечення політики національної безпеки в гуманітарній сфері. Зазначається, що важливу роль у реалізації політики національної безпеки у гуманітарній сфері повинні відігравати інституції громадянського суспільства, діяльність яких спрямована на здійснення громадського контролю щодо системи забезпечення національної безпеки.

Ключові слова: політика національної безпеки в гуманітарній сфері, інституційне забезпечення

 

В статье осуществляется анализ институционального обеспечения политики национальной безопасности в гуманитарной сфере. Отмечается, что важную роль в реализации политики национальной безопасности в гуманитарной сфере должны играть институты гражданского общества, деятельность которых направлена на осуществление общественного контроля за системой обеспечения национальной безопасности.

Ключевые слова: политика национальной безопасности в гуманитарной сфере, институциональное обеспечение

 

The article analyzes the institutional support of national security in the humanitarian sphere. It is noted that an important role in national security policy in the humanitarian sphere should play institutions of civil society, which is aimed at public control on the national security system.

Key wordspolitics of national security in the humanitarian sphere, institutional support

 

В останні десятиліття варто констатувати, що в умовах зростання суперечностей і напруження на світовій арені, з особливою гостротою постає проблема кризи духовно-ціннісних засад сучасної цивілізації, що зумовлює першочергову необхідність становлення і розвитку гуманітарної сфери як важливої безпекоутворюючої галузі. У цьому контексті відомий дослідник К. Леві-Строс відзначав, що XXI століття буде століттям гуманітарних приорітетів, або його взагалі не буде.

Саме певний набір світоглядно-ціннісних орієнтацій є соціокультурною основою сфери забезпечення безпеки суспільства і лежить в основі формування загальнонаціональної ідентичності, як одного з основних консолідуючих та інтегруючих суспільство чинників.

Відтак в умовах зовнішньо культурного глобалізаційного тиску (як в фактах тотальної масовізації культури внаслідок американізації, вестернізації, які профанують і секуляризують автентичні культурні форми), особливу увагу потрібно приділяти гарантуванню безпеки українського народу в гуманітарній сфері, зокрема збереженню та примноженню самобутності національної культури; формуванню національної самосвідомості українського суспільства через розвиток культурних індустрій (книговидання, кіноіндустрії, всебічного розвитку української мови та підтримку мов національних меншин); формуванню несуперечливої історичної пам’яті; активізації інноваційних процесів в освітній, науково-технологічній галузях; захисту національного інформаційного простору; створення належних умов для гармонізації релігійно-конфесійних відносин тощо. Відповідно потрібно сформувати і здійснювати належний рівень інституційного забезпечення політики національної безпеки в гуманітарній сфері.

Контроль за реалізацією політики національної безпеки України в гуманітарній сфері здійснюють Президент України, Парламент, Уряд, Рада національної безпеки і оборони України в межах їхніх повноважень, визначених Конституцією і законами України [1]. Президент України забезпечує здійснення загального керівництва процесу реалізації політики національної безпеки України в гуманітарній сфері.

Верховна Рада України створює законодавчу базу в сфері формування правової підтримки реалізації політики національної безпеки України в гуманітарній сфері, забезпечує організацію відповідного парламентського контролю.

Кабінет Міністрів України керуючись Конституцією країни та іншим вітчизняним законодавством, актами Президента України та рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, здійснює реалізацію політики національної безпеки України в гуманітарній сфері.

Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади з реалізації політики національної безпеки України в гуманітарній сфері, вносить Президентові України пропозиції щодо її уточнення та ресурсного забезпечення.

Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері гуманітарної безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції.

Центральні органи виконавчої влади України утворені відповідно до законів України, в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, рішеннями Ради національної безпеки і оборони України завдань щодо реалізації завдань гуманітарної безпеки[1].

Суб’єктами політики національної безпеки в гуманітарній сфері є також громадяни України. Вони через участь у виборах, референдумах та через інші прямі форми реалізації своїх політичних прав, а також через виборні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов’язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки; як безпосередньо, так і через об’єднання громадян, привертають увагу суспільних і державних інститутів до

небезпечних явищ і процесів у гуманітарній сфері життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку.

Важливу роль у реалізації політики національної безпеки у гуманітарній сфері повинні відігравати інституції громадянського суспільства, діяльність яких спрямована на здійснення громадського контролю щодо додержання законності в сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, забезпечення адекватності системи національної безпеки загрозам національним інтересам. Дослідник Г. В. Новицький вважає, що ключовими складовими процесу забезпечення національної безпеки повинні стати аналіз, прогнозування та контроль громадянським суспільством стану об’єктів національної безпеки. За такого підходу вся діяльність держави може бути врегульована та оцінена через призму національної безпеки шляхом поступового створення відповідної галузі права в системі права України. Це буде сприяти формуванню договірної (безпекової) моделі держави в Україні [2, с. 132].

Відтак варто констатувати, що лише в активній взаємодії з громадськими інституціями Українська держава зможе побудувати ефективну політику в гуманітарній галузі, покликану забезпечити духовну єдність українського народу, стабільність та динамізм прогресивного розвитку всього суспільства. В даному контексті варто відзначити активну діяльність Громадської гуманітарної ради при Президентові України, створеної 2 квітня 2010 року. Саме Громадська гуманітарна рада (ГГР) як консультативно-дорадчий орган при Президентові України повинна стати дієвим механізмом об’єднання зусиль органів державної влади і громадськості у вирішенні найважливіших питань гуманітарного розвитку, впровадження системних реформ, дотримання прав і свобод людини в гуманітарній царині [3].

Склад ГГР при Президентові станом на початок 2013 р. складається з 34 осіб. Структурно Рада складається з таких робочих груп: Робоча група з питань освіти і науки; Робоча група з питань культури і мистецтва; Робоча група з охорони здоров’я, фізичної культури та екологічної безпеки; Робоча група з суспільних комунікацій; Робоча група із міжнаціональних і державно-церковних відносин.

За дорученням Президента аналогічні Ради були створені також при Раді Міністрів АР Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, які на місцях повинні забезпечувати реалізацію державної гуманітарної політики.

Варто відзначити, що певні кроки в цьому напрямі здійснювали і попередні Президенти. Зокрема відповідно до розпорядженням Л. Кучми від 21 січня 2000р була сформована Комісія з розроблення Концепції розвитку гуманітарної сфери до складу якої увійшли політики, керівники та експерти провідних наукових та освітніх закладів держави, представники органів влади. Проте діяльність цієї Комісії в значній мірі не вирішила проблеми даної галузі, що зумовлено здебільшого політичними чинниками.

Значну увагу розвиткові гуманітарної сфери приділяв третій Президент України В. Ющенко. Визначальною темою його політики в гуманітарній сфері було висвітлення проблем Голодомору в Україні. З його ініціативою було підготовлено і прийнято Закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні». Було також реалізовано ряд Указів Президента, спрямованих на формування історичної пам’яті Українського народу. При підтримці В. Ющенка був розроблений проект Концепції гуманітарного розвитку України. Він був представлений для обговорення 27 березня 2008 р. на Форумі української інтелігенції. Концепція була позитивно оцінена більшістю експертів, хоча й мала ряд недоліків, зокрема не були чітко прописані механізми реалізації запропонованих рішень. Так відомий експерт М. Жулинський в контексті обговорення даного документу, зазначив про важливість розробки і прийняття Концепції гуманітарного розвитку кожного регіону нашої країни (області, міста та району нашої держави). На жаль внаслідок складної соціально-політичної ситуації в державі протягом 2008–2009 рр. ухваленням Верховною Радою Концепції гуманітарного розвитку України не відбулося.

При формуванні консультативно-дорадчих органів з гуманітарних питань при Голові держави або його адміністрації враховувався досвід інших країн. Зокрема для формування гуманітарної політики Російській Федерації було створено сім рад та комісій при Президентові РФ, найбільш важливі серед яких: Рада з питань сприяння розвитку інститутів громадянського суспільства і прав людини, Рада з питань культури та мистецтва, Рада з питань розвитку місцевого самоврядування, Рада у справах інвалідів, Рада із взаємодії з релігійними об’єднаннями, Рада з науки, технологій та освіти тощо [4].

В Латвії з метою формування і реалізації гуманітарної політики держави були створені такі консультативно-дорадчі органи при Главі держави: Комісія з підтримки державної мови, Консультативна рада з питань національних меншин, Комісія істориків Латвії, інші[5]. В Естонії в гуманітарній сфері діють Естонська рада співробітництва, Академічна консультативна рада, Естонський інститут пам’яті[6]. В Казахстані активно діють: Національна комісія в справах жінок та сімейно-демографічної політики, Комісія з прав людини, Громадська рада в справах ЗМІ тощо [7].

Аналізуючи діяльність Гуманітарної ради при Президентові України, треба відзначити, що вона була досить активною. За останні два роки було проведено 10 засідань ради. Президент України В. Янукович, керуючись порадами Громадської гуманітарної ради, чітко визначив основні пріоритети державної гуманітарної політики. Зокрема у посланні до Українського народу від 3 червня 2010 р. Президент України запропонував кожен рік присвятити вирішенню певної стратегічної проблеми: 2011 р. — «рік освіти та інформаційного суспільства»; 2012 р. — «рік культури та відродження музеїв»; 2013 р. — «рік фізичного здоров’я та екології»; 2014 р. — «рік науки»; 2015 р. — «рік єдності поколінь». Експертами підготовлено і передано на розгляд громадськості «Концепцію гуманітарного розвитку країни», завершується розробка «Концепції стратегії нової культурної політики» тощо. Але теоретичні напрацювання потрібно активніше переводити у практичну площину. Ще у квітні 2011 р. А. Єрмолаєв зазначав, що «…період, коли українська гуманітарна політика обмежувалася концепціями, доктринами та іншим, але не втілювалася у практичні кроки, минув і певною мірою дискредитований в очах громадян. Нині є запит на успішні практичні проекти» [8].

Досить позитивно варто відзначити, що діяльність Громадської гуманітарної ради досить активно висвітлюється у ЗМІ, зокрема в Інтернеті. А от діяльність регіональних ГГР належним чином не представлена в інтернет-просторі. Зокрема дослідник В. Г. Бульба зазначає, що з 24-х веб-сайтів всіх обласних державних адміністрацій лише в чотирьох областях України (Волинській, Донецькій, Миколаївській, Херсонській) функціонування цього консультативно-дорадчого органу представлене адекватним чином [9].

В цьому контексті варто зобов’язати обласні державні адміністрації висвітлювати діяльність громадських рад і зокрема гуманітарного спрямування на своїх сайтах, так як у переліку обов’язкової інформації, що має бути представлена на офіційній веб-сторінці ОДА згадки про діяльність консультативно-дорадчих органів немає (див. п. 8 «Порядку оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади»). Варто при цьому використовувати п. 11 цього ж Порядку, що дозволяє розміщувати на сайті органу виконавчої влади іншої інформацію, яку керівництво цього органу вважає за доцільне оприлюднити. При підтримці обласних Громадських гуманітарних рад варто розробити програми гуманітарного розвитку регіону, зокрема наприклад створити «Гуманітарний паспорт області».

Для оптимізації висвітленні роботи регіональних Громадських гуманітарних рад варто розробити уніфікований зразок відображення діяльності даних структур на сайті ОДА. Зокрема обов’язковими елементами повинні бути такі пункти: «Розпорядження про створення ГГР», «Завдання та цілі ГГР», «План роботи Ради на поточний рік» «Нормативно-правове забезпечення ГГР», «Склад Ради», «Архів протоколів засідань Ради», «Зворотній зв’язок ГГР». Обов’язково також здійснювати гіперпосилання на ГГР при Президентові України.

Потрібно оптимізувати і діяльність Громадської гуманітарної ради при Президентові України. На нашу думку, потрібно створити ефективно працюючий апарат Громадської гуманітарної ради, зокрема варто було б вибрати Президіум Ради, члени якого могли б координувати роботу ГГР між офіційними засіданнями, створити секретаріат Ради, завданням якого було б моніторинг проходження та виконання рішень Ради.

Підсумовуючи варто відзначити, що інституційне забезпечення політики національної безпеки в гуманітарній сфері здійснюється відповідними державними структурами та неурядовими організаціями. Варто констатувати, що лише в активній взаємодії з громадськими інституціями Українська держава зможе побудувати ефективну політику в гуманітарній галузі, покликану забезпечити духовну єдність українського народу, стабільність та динамізм прогресивного розвитку всього суспільства.



Номер сторінки у виданні: 116

Повернутися до списку новин